Пристрасті за огірком

А дружина мого сусіда сказала йому зі сльозами:

— Ось бачиш! Він вогірок спромігся купити. А ти, бовдур, машину купив. Машина зараз у кого не плюнь, а вогірок на всю вулицю, а може, й на все місто — тільки у сусіда.

А другий сусід сказав:

— Буду вирощувати вогірки. Дільницю обгороджу. Електричний струм по дротах пущу. Замовлю охорону з автоматами, собаками… Якщо вийде — і урожай зберу, а ще й продам — будинок у Дубаї куплю.

А перший сусід каже:

— Ви не дуже тойвово хваліться, що вогірок купили. Як злодії дізнаються, можуть і хату вашу грабанути. Знайдуть вогірок і заберуть.

— А ми, може, вже його з'їсти встигнемо!!!

— Як з'їсти?! Ви що, купили його їсти?! А у Фейсбуці, Інстаграмі показати?!

— А ми вже це зробили. В першу чергу. 100 мільйонів підписників. Бачите, фанати під вікнами збираються. Коротше, не шкодуємо, що вогірок купили. Донька ось заміж збирається. Придане вже, рахуй, є. Наречених — купа! Син Ахметова вже дзвонив…

Але вся ця історія закінчилася трагічно. Огірок зберегти не вдалося. Дід — старий маразматик, який пам’ятав, що огірки колись коштували дві копійки за кілограм, під вечір, як завжди, «хряснув» склянку самогону і огірком закусив.

Вічна йому (огіркові) пам’ять!