«Вміння давати собі раду у всьому я успадкувала від бабусі»

Пані Світлана за освітою історик. Мабуть, через те, що дуже допитлива, її цікавить усе те, що може бути корисним людям.

А ще вивчає історію своєї родини. Вже «докопалася», як кажуть, до сьомого коліна. «Я пишаюся кожним, хто належав до нашої родини, — каже жінка. — Моя бабуся чотири роки була у таборі остарбайтерів у Німеччині, і я багато вміння успадкувала саме від неї».

Найцінніше, що прищепила бабуся, любов до вишивки. Бабусі був 21 рік, коли потрапила до німецького табору. Щоб заробити на шматок хліба, треба було зробити якийсь виріб власними руками. У час війни виробництво у Німеччині було повністю переведено на воєнні рейки, і про багато побутових речей довелося забути. Особлива потреба була в іграшках для дітей.

— Моя бабуся робила ляльки з лоскутків тканини, одягала їх у вишиванки, — каже пані Світлана. — Вишиванки страшенно подобалися німцям. За роботу бабусі платили продуктами. Завдяки своєму таланту, працездатності вона вижила. Моє життя — нитка певних подій, які наклалися з попереднього покоління. Бабуся і дідусь за освітою були істориками, дідусь директорував у школі, бабуся працювала завучем. Потяг до знань, до саморозвитку я успадкувала від них. А ще — практичність. У будь-якій ситуації зможу дати собі раду. Обов’язково дотримуватися чистоти в усьому. Бо жити бідно — не означає жити брудно.

Поки батьки пані Світлани вчилися і працювали, її виховувала бабуся. Тому і навчилася багато чого. Бабуся з дідусем навчили її читати, і у п’ятирічному віці вона сама читала книжки. Також навчилася в’язати. Не лише для себе в’язала, тож таким чином мала можливість заробити копійку і не просити у батьків грошей. «Інструктором» у цьому було Польське телебачення. Дивилася програми з в’язання на спицях. З тих телепередач удосконалила техніку в’язання. Першим виробом став шалик для однокласниці.

Як дружина військового, за своє життя пані Світлана змінила багато міст. І де б не була, всюди відвідувала «Жіночий клуб» — дружини військових приносили свої вироби і хвалилися одна перед іншою — хто що може робити. І вчили одна одну шити, в’язати, до прикладу, серветки на спицях. А ще організовували виставки.

У Новоград-Волинському пані Світлана працювала у Палаці шкільної молоді. Раз на рік влаштовували Лесині дні (дні пам’яті Лесі Українки) — фестиваль «Лесині джерела». На цей фестиваль готували нові роботи, щоб представити на виставці. Понад 20 відсотків на таких виставках займали роботи Світлани Мирутенко.

— Ви самі пропонували, що виставляти?

— Та ні. Відбір робила спеціальна конкурсна комісія. Головне, що роботи не повинні були повторюватися.

— Ви ще й донор. Коли вирішили, що можете рятувати людей?

— Вперше це зробила для своєї мами. Донором на постійній основі стала 2023-го, коли Центр здачі крові у Львові написав про необхідність забору крові. Було зроблено і вдалий маркетинговий хід. Хто протягом травня здавав кров, мав право вибору квитків на вистави у львівських театрах. Вирішила скористатися цією можливістю. Відтоді кожні три місяці здаю 450 грамів крові. Це — донорська норма.

— І це не лише один пункт у вашій волонтерській діяльності…

— Моя сім'я — донька і мій чоловік — вкладає багато коштів у Домівку врятованих тварин, що у парку «Знесіння». Даємо для продажу багато речей. І це, окрім того, що допомагаємо нашим захисникам у купівлі тепловізорів, одягу і багато чого іншого.

Люди, дотичні до цієї Домівки, не просто лікують тварин, а й рятують їх. Привозять з лінії фронту, де і самі часто наражаються на небезпеку. До прикладу, наша киця також з цієї Домівки. Її привезли з Херсона, коли був потоп на Херсонській ГЕС. Ці божевільно сміливі люди на човнах рятували тваринок і привозили до Львова. Моя сім'я щомісяця переказує кошти у цю Домівку. А раз на квартал проводиться «Базар добра».

— У чому його суть?

— У парку «Знесіння» облаштували галявину, на якій проводять різноманітні заходи. Там безкоштовно виступають українські зірки, зокрема гурт Yagody щоразу бере участь у таких заходах. А недавно на «Базарі добра» було багато вертепів. Це максимальне залучення самодіяльних артистів селищних громад і професійних виконавців. Вхідні квитки для гостей і стають донатами для Домівки врятованих тварин. А ще там є намети, куди можна принести речі, які вам вдома вже не потрібні. Хтось може їх купити, а кошти знову ж таки йдуть на підтримку тваринок. За останній такий «Базар добра», що тривав два дні, нам вдалося зібрати майже 800 тисяч гривень…