Дятли «переробили» три мішки горіхів

Узимку на це обійстя вчащали дикі кози, які смакували у старому саду опалими яблуками. На городі скубали траву зайчики. У старій стодолі, біля курни­ка, облаштувала собі нору лисичка. Рудими хвостиками привітально махали між гілками білки. А прилітного птаства було і не злічи­ти. Соняшникове насіння від пані Миросла­ви, просо, овес, несолене сало споживали синички, щиглики, сойки, дятли. Останні не­абияк здивували господиню…

Роблячи порядки на горищі, вона ви­несла звідти і висипала під стару яблу­ню мішок позаторішніх волоських горіхів. Через кілька днів від них не залишило­ся і сліду. Принесла туди ще один мішок — і через вікно спостерігає, хто це наду­мав оті горіхи красти. Глянь, а з лісу один за одним злітаються під яблуню дятли. Візьмуть у дзьоба один плід, сідають на розчохи між гілками і довбуть свій тро­фей — аж осколки розлітаються. З‘їдять зерня і знову шугають вниз по додаткову порцію дармового корму.

Ґаздиня дістала з горища ще один, останній мішок горіхового добра. Виси­пала на знайоме місце. І гості не забари­лися, злетілися на готовеньке. Це зна­чно краще, ніж цілими днями довбати по стовбурах дерев, не маючи гарантії, що знайдуть під їхньою корою щось смач­неньке…