«Чому не копаю всю картоплю відразу? Розтягую задоволення!»
Кажуть, що найкращий відпочинок — зміна виду занять. І мають рацію: ніщо так не розслабляє, не надихає, скажімо, містянина, як фізична робота біля землі. Це може підтвердити і жителька Самбора Наталія Лихва
Разом зі своєю мамою- пенсіонеркою Марією, сином-школярем Адріаном вони приїхали у бабусине село на Тернопільщині - щоб допомогти зібрати картоплю.
А заодно — надихатися паучим лісовим повітрям, помилуватися «карпатськими» пейзажами, підкріпитися натуральними вітамінами, а ще у сусідньому місті подивитися на цікаві історичні пам’ятки. Правду кажучи, трохи «нагорбатілися», від праці боліли руки і спини. Але й позитивних вражень набралися гості чимало!
Таку ж насолоду отримали і їхні сусіди — продавець Наталя Когут та її чоловік — газовик Михайло. Тільки-но прийдуть кожен зі своєї основної роботи — мерщій у машину і в село. Там теж до чого є рук докласти: крім бульби, молода сім'я вирошує малину, перець, квасолю, моркву, буряки, огірки, часник, цибулю, гарбузи. Додаткова робоча вахта для цього подружжя це не якась тяжка повинність, яку треба відробляти, не «каторга», як каже дехто з лінтюхів, а приємність. Переконався у цьому на власні очі.
Дивлюся: Наталія і Михайло копають картоплю. Роблять це неквапом, акуратно, при цьому перекидаються жартами. Але, на мій подив, копання трьох останніх рядків чомусь відклали на наступний день, хоча цілком могли би дати їм раду відразу, за якусь годинку. Як виявилося, вирішили перенести копання не тому, що ґрунт через спекотне літо став кам’янистим. Причина була іншою:
«Чому не копаю всю картоплю відразу?» — запитанням на наше запитання реагує господар. І тут же відповідає: «Розтягую задоволення!».
І в цих словах немає жодного лукавства. Будь-хто зі сторонніх, глянувши на те, як пораються на своєму городі ці «міські» люди, скажуть вам, що роблять вони це легко, невимушено, без нервів. Я навіть сказав би — з любов’ю! Насолоджуються результатами своєї праці. Бульба і все решта вродили у них нівроку!
Половина вересня — це другі жнива, пік сільськогосподарських робіт восени. Як тільки селяни закладуть на зберігання картоплю, тут же обривають достиглу квасолю, смикають за гичку буряки, копають моркву, збирають кукурудзу, гарбузи. Готують ґрунт під посів озимини. Багато приємних клопотів і у саду. Цього сезону щедро вродили яблука — дехто з моїх знайомих непогано заробляє на них. Збирає і здає на переробку плоди не тільки у себе вдома, а й у придорожніх смугах. За тиждень за цей товар можна виручити до 10 тисяч гривень!
Багато яблук і груш продають і сушать сільські люди для себе — на зимовий узвар. Треба ще обірвати рясні сливи, кизил. Частина цього урожаю піде на повидло, компоти, вино, а частину продадуть. На все є попит.
З дня на день гуртові заготівельники чекають, що їм почнуть приносити обліпиху. Багато хто зі сільських галичан «диверсифікує» свої заробітки: навесні торгує полуницею, влітку — малиною, грибами, а восени, крім яблук, пропонує обліпиху. Садять її цілими плантаціями. Не обов’язково обривати ягоди і при цьому колоти руки — заготівельні фірми приймають жовтенькі плоди разом із гіллям. Зберігають їх у великих морозильниках. Готові приїхати по продукцію до селян прямо додому.
Ось-ось настане пора збирати осінні лісові ягоди — шипшину, терен, глід. Вони підуть на ліки і на вино…
Ці люди невтомно, натхненно працюють на землі. Їхні підвали і комірки заповнені дарами природи вщерть, мають що запропонувати іншим. Хочуть лише одного: щоб над їхніми полями раз і назавжди перестали літати ворожі ракети…
