«Ми показали відношення львів'ян до Великого Кобзаря»

7 березня у Львівському палаці мистецтв відбудеться Урочиста академія з нагоди 211-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим…». Тож роботи до святкування на останньому етапі завершення.

Таке враження, що у Палаці мистецтв взагалі йде повним ходом реконструкція (бо навіть ліфт встановили!). Звісно, і кімната-музей Тараса Шевченка зазнала серйозного оновлення. Це все відвідувачі зможуть побачити вже у п’ятницю, 7 березня.

А напередодні першими «оцінювачами» кімнати-музею стали діти. І першу екскурсію їм провів художник, заслужений діяч мистецтв України, «батько» Шевченкового музею у Палаці мистецтв Орест Скоп.

За словами митця, за роки набралося дуже багато матеріалу. Але він не був систематизований, чи зібраний у якусь конструкцію.

— У нашому Палаці нема музею Шевченка, — каже пан Орест. — Це кімната-музей у Палаці мистецтв. Іншими словами, це наше мистецьке відношення до Тараса Шевченка. Річ у тім, що ми, львівські художники, проїхали 9 тисяч кілометрів Україною, точніше, Шевченковими місцями. Потім був Петербург, Мінськ і Казахстан. Малювали пейзажі, зібрали цілу колекцію. Було випущено три альбоми «Свою Україну любіть». І ми вирішили систематизувати той доробок. А паралельно збирали «Кобзарі». Не можу назвати їхню кількість, але їх тут насправді дуже багато. А ще у кімнаті-музеї є рідкісне фото, на якому брати Шевченка у час відспівування Кобзаря.

За словами Ореста Скопа, експозицію переробили. У вітрині виставлено перший «Кобзар», в іншій — лавреати Шевченківських премій за ілюстрації «Кобзарів» (за всі роки її отримали лише 6 художників). А ще в іншій вітрині йдеться про встановлення пам’ятників Шевченкові. До прикладу, у кімнаті-музеї є два оригінальні барельєфи Великого Кобзаря — один роботи Михайла Паращука, інший — Михайла Гаврилка. І відразу ж можна довідатися, хто такі ці митці, бо ж поруч — опис. І це все зроблено для того, щоб зберегти пам’ять про тих, хто творив ці мистецькі шедеври.

Інша вітрина присвячена Опанасу Сластіону, який ілюстрував Шевченкових «Гайдамаків» (лише в одному виданні, датованому 1886 роком — 49 гравюр!). Сластіон також малював кобзарів. І тут можна почерпнути — де він вчився, де жив…

Мабуть, найбільше пишається Орест Скоп ще однією вітриною — тут зібрано матеріали, присвячені встановленню у центрі міста пам’ятника Тарасові Шевченку.

— Думаю, старше покоління вже забуло, яка колись була боротьба за місце для Тараса Шевченка, — каже митець. — А молоді люди навіть і не здогадуються. Колись на встановлення пам’ятника збирали гроші, ті гроші пропали… Потім знову збирали, і, нарешті, постало питання — де ж пам’ятник має стояти. І тут владні мужі почали пропонувати — біля Порохової вежі, потім ще десь… А Богдан Стельмах написав:

«В місті лицарів, храмів, музеїв і левів,
В кафедральній столиці Івана Франка,
Де знайшли п'єдестали Міцкевич і ленін,
Всіх вражає Шевченка відсутність гірка».

І у центрі, на історичній «клумбі» хлопці на камені витесали «Тут стояти пам’ятнику Шевченку вовіки-віків». І ніхто з комуняків рипнутися не міг. Тож у цій вітрині ми зібрали і фото Богдана Стельмаха, і цей вірш, і фото мітингу з «клумби»… Ми не можемо забувати історію. Маємо все зберегти для наших спадкоємців.

Орест Скоп радіє, що у кімнату-музей можуть приходити і незрячі. Бо для них є «Кобзар» зі шрифтом Брайля.

— Я не планував робити кімнату-музей «лобово», — продовжує пан Орест. — Тут акцент на відношенні львів'ян до Великого Кобзаря.