Виткала пів кілометра різних полотен

…Марія Ярошук з села Черче вперше сіла за ткацький верстат у 16 років. Навчала основ старовинного ремесла прабабуся. Це заняття припало дівчині до душі. І ось уже понад півстоліття жінка займається улюбленою справою. Пані Марія жартує, що її обідом не годуй, дай поткати. Одразу після різдвяних свят розкладає верстат, готує нитки і гайда до роботи. Закінчує ткати перед посівною — тоді вже починаються інші селянські клопоти.

«Оцей продовгуватий предмет — глиця, куди намотуються нитки або різані смужки зі старого одягу, залежно від того, що будемо виготовляти — рушники чи доріжки, — Марія Ярошук знайомить з основами народного мистецтва. — Цівка-шпулька з нитками закладається в спеціальну коробку-човник. Дерев’яне бердо з коліщатком — деталь верстата, яка ущільнює нитку на полотні, підбиваючи її одна до одної. Підніжки — спеціальний пристрій, що приводить агрегат у рух».

Пані Марія за своє життя виткала пів кілометра різних полотен. Старовинному верстату з ясеневої деревини, на якому працює, вже понад сотні років. Каже, в часи її молодості такі агрегати стояли у кожній хаті. Працювати на них вміли всі жінки, адже традиційно до заміжжя дівчина за допомогою мами чи бабусі мала виткати собі посаг — рушники, сорочки, рядна-покривала на ліжка, доріжки, якими застеляли лави та долівку. Хату перед великими релігійними святами теж прийнято було прикрашати виготовленими власноруч виробами. Родинне ремесло передавалось з покоління у покоління. Нині село Черче — один із центрів побутування старовинного народного мистецтва у Камінь-Каширській громаді. Тут залишилось близько десятка ткаль. Втім, як виявилось, на Поліссі цікавляться старовинним ремеслом не лише жінки.

«Ткати мене навчила мама, — говорить 40-річна Галина Дрейчан з сусіднього села Острівок. — Я тоді навчалась у восьмому класі. Досі люблю ткати, фантазую і вигадую різні узори. Своє захоплення народним мистецтвом передала синам. Коли були підлітками, чубились через верстат: і один хотів ткати, і другий. І в обох гарно виходило».

Зберігачем традицій ткацтва є музей історії села Черче, що діє при школі.

«У музеї налічується до трьох десятків ткацьких виробів — рушників, сорочок, доріжок, — розповідає вчителька української мови та літератури Черченського ліцею Віра Шептур. — Є елементи верстатів, виготовлені у різні часи місцевими майстрами, прялка, ковороток, чесалки, миток, повісма. Тут проводимо учням тематичні екскурсії та зустрічі з ткалями».

У шкільному музеї планують проводити майстер-класи з ткацтва для дорослих і дітей.

За даними Міністерства культури України, традиційне ткацтво, яке внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини, донині побутує у 24 селах Камінь-Каширської громади. Також до нього на Волині входять соломоплетіння і народна флористика Турійщини та приготування української традиційної страви «Голубці».

Людмила ПРИЙМАЧУК