«Вишивка повернула мене до життя»

Заслужена майстриня народної творчості України Тетяна Пащенко з Житомирщини не вперше дивує своїми неймовірними вишиванками. В її роботах рідко знайдеш квіточки чи орнамент. Пані Тетяна вишиває портрети. Крайніми роботами вишивальниці стали портрети наших захисників, які віддали життя у боротьбі за незалежність і волю України.

«Я вишила портрети захисника Київщини і Маріуполя Андрія Огоро­дника (позивний „Оджос“) та Героя України Дмитра Коцюбайла („Да Вінчі“), — каже пані Тетяна. — Я знаю маму Андрія, їй дуже боляче від втрати сина, тому вирішила вишити його портрет і подякувати їй за Героя. Вперше я звернула увагу на Дмитра Коцюбайла, коли він отри­мував орден „Золота зірка“, і мені його образ дуже запам’ятався. Як дізналася про його загибель, вирішила вишити його портрет».

За словами майстрині, кожен із портретів має розміри 50 на 60 см. Вишиті хрестиком. Щоб передати колір, кожен нерв і чіт­кий погляд, майстриня викорис­тала майже 100 кольорів ниток. За основу портретів Тетяна Па­щенко брала фотографії героїв. Кожен портрет вишивала майже пів року.

Майстриня каже, портрет Андрія Огородника передасть його батькам. А ще має намір зустрітися зі сестрою Дмитра Коцюбайла.

Торік Тетяна Пащенко виши­ла портрет захисника Маріупо­ля Михайла Діанова з Тернопо­ля. На розробку схеми, підбір ниток, канви та вишивку вона витратила п’ять місяців. У цій картині вишивальниця також використала 100 кольорів. Роз­мір портрета — 53 на 63 санти­метри.

«Для мене ця людина — Ге­рой. Це людина, яка представ­ляє нашу країну, яка жертвує своїм життям, своїм здоров’ям. Я вишивала цей портрет, коли він був ще у полоні. Шила і мо­лилася: кожної хвилини, кожно­го дня».

Тетяна Пащенко почала ви­шивати після того, коли їй у 15-річному віці діагностували невиліковну хворобу. І дівчин­ка знала про це. Щоб залишити батькам пам’ять про себе, взя­лася за голку і нитки. Першою її роботою стала ікона Богома­тері. А коли робота була готова, взялася за складнішу і більшу — «Тайну вечерю».

«Тайна вечеря» була для мене тією великою роботою, яку я не знала, чи вишию, бо не була впевнена, чи встигну це зробити. Після кожного вишитого мною апостола я відкладала вишивку на диван і плакала — у мене колі­на буквально були мокрі від сліз. Щоразу я думала: «Боже, хоча б встигнути до вишивання Ісу­са дійти». Я вишивала цілодобо­во і закінчила картину за вісім мі­сяців. Стільки було проговорено молитов — і я почала одужувати. Це вже потім я дізналася: коли людина сколює пальці, вона себе виліковує, а у мене пальці були вже геть забинтовані, бо не лише до крові, до кості їх доколювала, поки вишивала".

За словами майстрині, саме завдяки вишивці вона почала повертатися до життя. Крім ви­шивки хрестиком, поступово опанувала нові для себе техні­ки. Вишиває не лише картини, а й жіночі сукні. Але у пріоритеті для неї - вишивання портретів.