Без землі, вологи, світла: у церкві зацвів сухий терновий вінок

Незвичайне піднесення, натхнення переживають у ці дні жителі села Носова, що входить до Підгаєцької територіальної громади. Вони стали свідками події, про яку кажуть як про подарунок долі, як про Божий дар, як про передвісника добрих новин у житті українців…

Спочатку подумали, що квіти — штучні

У День прапора настоятель місцевої церкви св. Миколая-Чудотворця (УГКЦ) отець Василь Яремко мав особливо щемливу, трепетну місію: благословляв воїна Михайла, батька двох дітей, який прийшов з фронту у відпустку — і тепер, після короткого відпочинку у колі родини, знову збирався на війну. У ході Служби Божої душпастир пішов узяти освяченої водички, щоб окропити нею героя, і його погляд упав на сухий терновий віночок, який зберігався у шафі-купе разом із фелонами, іншим священницьким облаченням. Неабияк здивувався побаченому: серед гострих шипів виднівся… ніжний цвіт. Спочатку подумав, що хтось із парафіян вирішив так прикрасити цей вінок пластмасовими квітками. Так би мовити, проявив самодіяльність. Отець навіть трохи розсердився: навіщо, мовляв, хтось втручався? А по завершенні Служби придивився до віночка уважніше. Здивуванню не було меж: на кінчику колючих гілочок радували око пуп’янки натуральних, приємного рожевого кольору квітів!

Неординарну подію парох Носова переповідає кореспондентові «Високого Замку:

— Наступного дня, у свято Незалежності, після ранкової відправи, я взяв до рук цей віночок, показав його присутнім у храмі парафіянам: «Дивіться, сухий віночок у нас зацвів! Маленька радість, маленьке Боже чудо!» А далі кажу: «Маємо надію, що Господь дасть Україні воскреснути, відродитися, розцвісти — так само, як оця квітка…»

Настоятель носівської церкви продовжує:

— Всі ми плекаємо велику надію, що ця кровопролитна війна скоро закінчиться. Молимося за це. Після кожної Святої Літургії змовляємо молитву за Україну, за її захисників. Я перечитую імена воїнів, список яких подали наші краяни. Декотрих навіть не знаю, не бачив їх — але мені телефонували із проханням помолитися за їхнє здоров’я жителі Львівщини, Калуша, Умані, Вінниці. Скільки триває війна, стільки часу ми молимося за наших воїнів. Кожного вівторка, о сьомій вечора, до церкви сходяться наші жінки і просять у Господа заступництва для наших захисників. Може, Бог почує ту нашу щиру молитву… Віримо, що з Божою допомогою Україна переможе, що всі воїни повернуться до своїх домівок і наш народ щасливо житиме у вільній, незалежній Україні.

Не приховує свого хвилювання від «події подій» і сільський староста Іван Панашій. Авторові цих рядків він розповів:

— Це справді диво! Ви тільки подумайте: висушена рослина, з якої сплели для церкви віночок, не маючи ні землі, ні світла, ні вологи, дала цвіт! Громада дивується і тішиться. Каже, що це — добрий знак.

Терен скручували, сушили, лакували, фарбували — а він ожив!

Терновий віночок у носівській церкві з’явився п’ять місяців тому. Діти священника побачили цей атрибут в одному із храмів Прикарпаття, розповіли батькові — і той подумав, що добре було б мати таку сакральну річ у рідному храмі.

Незабаром придбали сировину: три колючі гілочки декоративної рослини, яку називають мадагаскарським тереном (вирощують у вазонах). Педагоги місцевої школи спробували сплести з них віночок. Через гострі колючки змушені були працювати у рукавицях, яку використовують у своїй роботі електрозварники. Та як не старалися — не виходило, пагони не згиналися. Тоді отець зателефонував до маляра-різьбяря Василя, який раніше розписував їхню церкву, виготовляв для неї іконостас. Майстер трішки підсушив гілочки над кухнею, щоб вони зів'яли, скрутив їх у коло, зв’язав, кілька разів полакував, покрив фарбою «під золото»… А як тільки настав Великий піст, коли, за Біблійними переказами, Ісуса Христа поклали на плащаницю, віночок, що символізував його муки-страждання, отець Василь повісив на хрест. Згодом, уже на Великдень, у Воскресіння Христове, забрав його, поклав на поличку у своєму священницькому гардеробі. І забув про цей віночок. Той чекав свого часу, чекав приходу Великого посту — щоби бути знову почепленим на хрест. А 23 серпня так феєрично дав про себе знати…

Носівська греко-католицька церква із розквітлим терновим вінцем стала місцем справжнього паломництва. Сюди приїжджають священники і віряни із сусідніх парафій, приходить багато дітей. Навідуються брати із Православної церкви України. Багато хто, хто живе на далекій відстані, просить скинути їм фотографії дива — щоб побачити його і повірити у нього.

Як і Спаситель, витримує екстремальні умови

Свою, більш приземлену версію подій у Носові, мають ботаніки. Кажуть, що йдеться про колючу, з великими гострими шипами, рослину з родини молочаїв, батьківщиною якої є острів Мадагаскар, що на південному заході Африки. Часто ця рослина росте на гранітних скелях, витримуючи екстремальні місцеві умови. Колючками захищає себе від тварин. Має здатність накопичувати у своїх стеблах, листі вологу і довгий час при спекотному кліматі обходитися без води. Це робить її вкрай живучою. Мабуть, саме тому і називають її так: терен мадагаскарський (латинською — Euphorbia milii). А в народі іменують Христовим терном.
Двісті років тому цю рослину завезли до Європи, вона стала декоративною. Зовнішній вигляд і спосіб буття народили у людей аналогії зі страдницьким життям Ісуса.

Факт «воскресіння» три роки тому спостерігали італійці — тоді на Розп’ятті зацвів сухий терновий вінок у церкві міста Понца (регіон Лаціо). Нині «диво див» мають змогу спостерігати селяни у галицькому селі Носові. Ця подія їх окрилює, заряджає додатковою вірою, що кращі часи неодмінно настануть…