За талант виготовляти скрипки зажив слави «бойківського Страдіварі»

Ілля Олексійович Лоцко зі села Сигловате, що на Самбірщині, належить до однолюбів. Ще малим хлопчиком полюбив скрипку. Спочатку мріяв хоч потримати в руках інструмент, який вміє сміятися і плакати, який співає ніжним голосом, і може змусити людей танцювати… А коли взяв до рук скрипку, то найзаповітнішою мрією малого Іллі було навчитися «видобути» з неї не просто звуки, а навчитися грати так гарно, як їхні сільські музиканти.

Іллі Олексійовичу минуло 80 років. Але й досі згадує, як малим хлопцем всюди ходив за тими сільськими музиками. Свого тата не пам’ятає, бо він загинув на фронті. Потім мама купила синові недорогу фабричну скрипочку, щоб вдома міг виводити смичком ті мелодії, які завчив на весіллях.

Після 8-го класу вступив на навчання у Самбірське культосвітнє училище. Але не довчився, бо мама захворіла, тож мусив бути біля рідної людини.

«Відпросився раз-другий, — каже пан Ілля, — а потім директор училища відрахував мене з училища. Я так просився, щоб бодай на заочну форму навчання мене перевели, але директор був невблаганний. Не погодився».

На цьому навчання закінчилося. Любов до музики, культури і всього прекрасного привела хлопця у сільський клуб, який йому запропонували очолити.

— Десять років працював завклубом, — каже Ілля Олексійович. — Звісно, ще й грав по весіллях. У нас був колектив музикантів, то ми, мабуть, 100 з гаком весіль відпрацювали. А потім не витримав: постійні забави, гулянки — то празник, то ще якесь інше свято.

Після закінчення курсів провідників влаштувався на залізниці, якій присвятив чверть століття свого життя. Працював провідником у спецвагоні, у якому перевозили арештантів.

— То ви і ув'язненим могли якусь мелодію заграти?

— Та ви що? Це було суворо заборонено. Чи було небезпечно? Звісно, хоча й охорона була, але ризик все одно був. З ними не можна було спілкуватися і близько підходити. Та, попри ризик, мене така робота влаштовувала, бо після зміни мав кілька відгулів.

— Чи маєте своїх учнів, яким передаєте знання?

— Є один хлопчина. Сільські діти тепер не хочуть вчитися грі на скрипці. На весіллях звучить зовсім інша музика й інші інструменти. Навіть мої внуки не хочуть грати на скрипці. Один онук закінчив музично-педагогічний у Дрогобичі, грає на баяні та піаніно, інший ще навчається у Самборі. Також грає на баяні. А скрипку ніхто не любить. Бо це складний інструмент. Мій син також не хоче — викладає трудове навчання у школі.

— Але ж ви не лише музикант. Вас називають бойківським Страдіварі за талант виготовляти скрипки…

— Коли я вийшов на пенсію, мені музики так бракувало, як повітря. Тоді й вирішив зайнятися виготовленням скрипок. Зробив першу — вдалося! Потім другу, третю…

— З якого дерева робите інструменти?

— Має бути спеціальне дерево. Купую на Закарпатті кучерявий явір. Дерево має сохнути щонайменше 10 років, лише тоді з нього можна робити скрипку. Явір, що росте на Самбірщині, для скрипки не підходить. Шукав відповідну літературу, по книжках вчився, як правильно робити цей унікальний інструмент.

— Може, знаєте якісь секрети з виготовлення?

— Маю свої секрети, але на те вони й секрети, щоб про них нікому не розповідати (Сміється. — Г.Я.). Але про один розкажу: щоб вийшла якісна скрипка, її треба робити з любов’ю. Ніколи не працюю у неділю і на релігійні свята.

— Дорого оцінюєте свою працю?

— Над однією скрипкою працюю понад місяць. Ціну ставлю невисоку, головне, щоб люди купували. Час — тяжкий. Прошу від 3000 до 3500 гривень.

P.S. Зателефонувати Іллі Олексійовичу можна за тел.: 068−007−72−05, 096−807−59−44.