«Моєю першою роботою був малюнок, ні на що не схожий»

Морський піхотинець 503-го окремого батальйону морської піхоти, 39-річний Іван Гаврилко бореться за волю і незалежність України з перших днів війни. За 9 років ворожа куля його тричі наздоганяла, але воїн світла, герой після одужання знову повертався у стрій, щоб вигнати російських окупантів з нашої землі і здобути перемогу у цій війні.

Після другого поранення у хлопця відкрився талант до малювання. Випускник географічного факультету Національного університету імені Івана Франка, Іван Гаврилко раніше ніколи не захоплювався композицією і не стояв за мольбертом. Але війна, очевидно, розбудила приспаний талант, і він вирішив викласти свої переживання на папір…

— Я почав малювати після другого поранення, — розповів журналістці «ВЗ» Іван Гаврилко. — Це було в Авдіївці торік у липні. Мені у хребет залетів осколок, якось він потрапив під бронежилет. На реабілітації почав малювати. Свої роботи роздавав на аукціони, дарував друзям. Потім мене попросили, щоб перестав роздавати і зробив виставку. Я страшенно не хотів. Мене фактично змусили (сміється. — Г.Я.). Ці малюнки допомогли мені подолати стрес, безсоння. Можливо, моє захоплення допоможе ще комусь. Мрію створити ветеранський клуб «Арттерапія», у якому кожен буде малювати те, що хоче, те, про що хоче розповісти. Не важливо буде, як людина малюватиме. Важливо, щоб це було від душі і щоб приносило спокій і задоволення.

— А як народилося бажання малювати?

— Мені багато розповідали про арттерапію. Але я до цього ставився скептично. А одного разу я таки «здався». Спочатку спробував малювати для себе. Моєю першою роботою був малюнок, що був ні на що не схожий. Насправді, це була просто мазанина. Може, так і не можна говорити, бо мене зараз викладачі з Академії мистецтв палицею поб’ють. Потім ця мазанина перетворилася у море і у яхту, яка там йде. Чомусь назвав цей малюнок «Азов». Цю роботу волонтери торік влітку майже за 7 тисяч гривень продали. Зізнаюся: я був у шоку. Розумію, що йшлося не стільки про мистецтво, яке хтось бачив у цій картині, як про допомогу батальйону. За ці гроші ми заправили машину, яку нам надав голова адміністрації.

— Чи багато після першої картини вдалося реалізувати полотен?

— У Франції на благодійному аукціоні було продано 8 моїх малюнків.

— Професійні художники вас консультують?

— Так. І вони також прийшли на відкриття моєї першої виставки. До моїх малюнків вони дуже демократично ставляться.

Привітати з відкриттям виставки колишнього студента Івана Гаврилка прийшов і декан географічного факультету ЛНУ імені Івана Франка Володимир Біланюк.

— Мені, як декану, запам’ятовуються або відмінники, або… хулігани, яких відраховували. Випускник 2005 року Іван Гаврилко запам’ятався по-своєму. На ноги ставав «Пласт», тож я з величезним задоволенням спостерігав, коли Іван одягав пластунський стрій. А під час практики Іван вчив друзів, як розпалювати ватру, варити їсти, демонстрував свої мисливські і не дуже мисливські вміння. Та найоригінальнішим Іван був на захисті дипломної роботи. Він вийшов зі словами: «У мене найкоротша робота». Його науковий керівник тільки знизав плечима: «Я більше нічого не міг зробити — він більше нічого не напише». Насправді, це була найменша дипломна робота, яку було оцінено на «відмінно».