Кишеньковий стейк

Джерк, або м’ясо, виготовлене за технологією стародавніх індіанців, — найкращий варіант перекусу для розвідників та снайперів. Про смачний соковитий стейк, хлопці, які добами сидять в окопах, можуть хіба що мріяти. Утім, 70-грамовий пакетик — це приблизно 280 грамів свіжого м’яса. Він вміщується у кишені та ідеально тамує голод.

Воїни жартома назвали цей гостинець «мощами». Ця назва закріпилася за ним «офіційно». Принаймні, саме так підписують пакети з його вмістом.

Постачають цей виріб на передову лікар-анестезіолог Арсен Ільїн зі Львова та його кум — інженер-нафтовик Арсен Ільєнко з Борислава. До повномасштабного вторгнення виготовлення сушеного м’яса було його хобі. Будучи інженером, пан Арсен самостійно виготовив сушарку, час від часу робив крафтовий смаколик для друзів. Коли почалася війна, чоловік змушений був лежати вдома з серйозним переломом ноги. Але, згадує, дуже кортіло допомагати хлопцям на фронті, тож вирішив виготовити для них джерки. На закупівлю першої партії, 50 кг свинини, витратив свої лікарняні. На допомогу прийшов кум зі Львова — медик і викладач основ медичної допомоги, Арсен Ільїн. Він волонтерив з перших днів повномасштабного вторгнення: передавав тактичні рюкзаки (аптечки) для бійців. Багато годин поспіль разом маринували, різали на тонкі смужки, висушували та розфасовували м’ясо у пакети.

Перший раз відправили бійцям 500 пачок джерків, на які витратили 10 тис. грн. Хлопцям перекус сподобався. Врятував їх, коли два дні поспіль перебували у блендажі. Запитували, коли ще чекати «тих мощів». Тож обидва Арсени почали збирати кошти на наступну партію смаколиків. Друзі та знайомі почали донатити. З’явилися постійні спонсори. Вдалося налагодити безперервне постачання «мощів». Утім, труднощі виникали із самим виробництвом.

«Після основної роботи упродовж декількох годин маринувати, нарізати та розкладати м’ясо на решітки — нелегко. Спина тріщить!», — розповідає Арсен Ільїн.

Чоловік працює у реанімації новонароджених, чергувати доводиться добами. Між чергуваннями викладає у школі. А весь вільний час присвячує волонтерству. На допомогу прийшли родичі, друзі, знайомі.

Спочатку «Мощі» виготовляли в Арсена Ільченка вдома. Згодом місцевий підприємець виділив для них дві кімнати у своєму м’ясному цеху. Ільченко спроєктував ще одну — більшу сушарку. Тепер за один раз волонтери обробляють 90 кг свинини. Після висушування, його об'єм зменшується у чотири рази. Продукт вакуумується: один пакетик містить 280 грамів сирого м’яса. На перекус для воїнів доводиться витрачати 56 тис. грн на тиждень. Благодійники зізнаються — раніше українці донатили більше коштів. Тепер люди виснажилися, зібрати гроші стає все важче. Доводиться влазити у борги.

Арсен згадує, як один із військових подарував два блоки марок «Русскій воєнний корабль…» Один із них розіграли між людьми, які жертвували понад 500 грн. Таким чином, вдалося зібрати 24 тис. грн. Другий отримала жінка з Америки, яка передала тисячу доларів. Загалом, гроші збирають — по цілому світу.

«Ми допомагаємо як знайомим хлопцям, що воюють на Сході, так і можемо робити партію для конкретної бригади, для якої просять допомоги, — розповідає Арсен Ільїн. — Для нас пріоритетними є підрозділи, для яких важливо, щоб продукт був зручним, компактним і довго зберігався. Це — розвідка, тактичні групи та снайпери. Готуємо м’ясо з мінімальною кількістю спецій, щоб воїнам не хотілося пити. Перевіряємо, чи потрапив продукт за адресою, адже трапляються — різні випадки».

Волонтер зазначає, що подібний метод виготовлення м’яса сягає корінням у сиву давнину. Стародавні індіанці виготовляли джерки, розташовуючи м’ясо під сідлом коня. У 70-х роках подібну страву споживали космонавти. Тепер «Мощі» рятують від виснаження та голоду наших захисників. А також, за словами Арсена Ільїна, допомагають відволіктися від новин і важких думок самим виробникам-благодійникам.