Гільзу, привезену з фронту, розписувала вночі при свічках
Кошти за експонати, придбані на виставці «Мистецтво під час війни», підуть на підтримку ЗСУ
У Львівському палаці мистецтв у п’ятницю, 20 січня, відкрили благодійну виставку «Мистецтво під час війни». Аж до 5 лютого тим, хто хоче допомогти нашим славним ЗСУ, можна придбати будь-який експонат за донат.
На виставці представлено Патріотичний Артплакат у стилістиці українських декоративних розписів, фрагменти шпалер, відшиті з оригіналів 1920-х років, вишиту карту України зі словами українського Пророка — Великого Кобзаря Тараса Шевченка: «Не журися, Україно, панно синьоока! Твоя воля, як той сокіл, літає високо…», а також гільзи, розписані декоративним розписом і жіночі прикраси. Усі роботи надали художники і вишивальниці з усієї України.
Мою увагу привернула панянка, яка розписувала військовий атрибут. Як з’ясувалося, це художниця Яна Власенко-Бернацька, дворазова рекордсменка Книги рекордів Гіннесса. Перший рекорд мисткині - найдовший паркан, завдовжки 84 метри, розмальований самчиківським розписом. За словами пані Яни, вона обожнює самчиківський розпис, їздила у Самчики, що на Хмельниччині, навчалася там у відомих майстрів — Віктора Раковського, Олександра Пажимського, Сергія Касьянова, Михайла Юзвука. Саме ці майстри навчають і зберігають традиції самчиківського розпису.
— На розписі цього паркану ще не поставлено крапку, — каже Яна Власенко-Бернацька. — Я зупинилася на 84 метрах, бо завадила війна. Паркан буде після нашої Перемоги розписано на 146 метрів. Цьогоріч у співавторстві з Юлією Абрамовою ми створили на київських Позняках найдовший патріотичний мурал, завдовжки 91 метр і 16 сантиметрів (це другий рекорд!). Висота муралу 4 метри. На ньому — білі лелеки, які летять на тлі рушника — дерева життя. Як відомо, на рушнику кожна квітка символізує людину — члена родини. На нашому рушнику дуже багато квітів. І кожна квітка — це воїн, який віддав життя за Україну. Це конкретний боєць, конкретна людина, яка, не вагаючись пішла боронити нашу землю.
— Бачу, що навіть на урочистому відкритті не полишаєте пензля…
— Ми з дівчатами належимо до організації UA: HERITAGE. Це онлайн-музей, де можна прочитати про кожного митця і його роботу. Це така більш освітня робота. Я возила цю виставку у Німеччину — Артплакати, розписані гільзи (показує одну з них, яку малювала вночі при свічках. — Г.Я.).
— А де ви взяли цю гільзу?
— Привезла з фронту. Я волонтерю. Купуємо і відвозимо на фронт буржуйки, генератори, 187 натовських комбінезонів для танкістів. Хлопці звільняли Ізюм, я їздила до них. Привезла 5 антен для танків саме у ніч перед наступом… Як митець, в ОХМАТДИТі розфарбовую, у дитячих садочках, викладаю безкоштовно діткам і проводжу майстер-класи.
— Вам не страшно їздити туди, де стріляють?
— Там не страшно. Знаю, що там є і «двохсоті», і «трьохсоті», але там наші хлопці - наша підтримка, наш захист. Попри те, що там 24/7 «бух-бух-бух», я вже до цього звикла. З нашими хлопцями багато спілкуюся. У них неймовірне почуття гумору, щоправда, той гумор дещо специфічний, іноді надто «чорний». Але це те, що допомагає їм перемогти стрес. А от у госпіталь, щоб проводити майстер-класи, їздити не можу. Не витримую…
