Святвечір починали з меду…

Святвечір і Різдво у домі Франків були одними з найбільш шанованих свят — як і в народному календарі всіх українців. У ці зимові дні родина завжди збиралася разом. Так було у батьківській родині Якова-коваля, так було в родині Івана Франка, так і тепер продовжують славні традиції Франкового роду його нащадки.

Вечір починався внесен­ням солом’яного дідуха, а на його завершення Іван Франко разом зі своїми сина­ми колядував улюблену коляд­ку поета «Бог предвічний». Свій останній Святвечір, 1916 року, Франко зустрів із українськими січовими стрільцями у приюті сі­чових стрільців.

У теплій, затишній, друж­ній атмосфері у Домі Фран­ка у Львові літературознави­ця, франкознавиця Наталія Тихолоз та директор Музею Франка Богдан Тихолоз роз­повідають про різдвяні тради­ції родини Франків — про те, що готували на святковий стіл, яких ритуалів дотримувалися, де і як відбувався останній Святвечір Івана Франка.

— Святвечір святкували на­прикінці грудня (це до опитуван­ня про те, коли українцям свят­кувати Різдво. — Авт.). До нього ретельно готувалися, чепурили домівку. До речі, Франки у своє­му помешканні у Львові ставили ялинку. Прикрашали її власно­руч виготовленими іграшками з паперу, печивом, а також ман­даринками, горіхами та черво­ними яблуками.

Традиції Святвечора, які були в Нагуєвичах, поет опи­сав у праці «Людові вірування на Підгір'ї» (1898). Зокрема те, що господар заносив до хати ві­всяний сніп і ставив його на стіл. Діти розкидали по підлозі со­лому і кожен імітував звук яко­їсь домашньої тварини чи птиці - курки, свині, корови, овечки. Господиня накладала в черепок вугілля із сафатином (пахучим зіллям) і обкурювала нею худо­бу.

Тихолози ознайомили укра­їнців зі святовечірнім стравосписом, який склав Іван Фран­ко в останньому прижиттєвому поетичному циклі «Пісна вече­ря», розкривши його символіч­не значення. Цей прижиттєвий цикл поет написав 1916 року — на цей рік припадає його остан­нє Різдво. Він залишився сам, хворий, діти роз'їхалися. Зу­стрів Святвечір у приюті для українських січових стрільців. До вечері вийти не міг, як не міг їсти приготовлених страв. Тоді й уклав свою власну «духовну» вечерю, де розписав страву за стравою, як було прийнято ве­черяти спершу у батьковій хаті, а згодом і в його родині.

Починали вечерю з меду. «Ковток чистого прісного меду, який перед вечерею з глиняного горщика на тупім кінці держака деревляної ложки подає ґоспо­дар своїм найближчим по стар­шинстві, отже, коли живі ще дід і баба, жінка, діти, дальші свояки та слуги, що жиють разом в домі та при трьох свічках вечеряють разом коло одного стола». Мед подає господар кожному з чле­нів родини своїми руками і при­мовляє: «Аби нам так увесь рік солодко було!».

Йдеться про мед, що симво­лізує єдність родини, її добро­бут і щастя. Саме солодкий мед найбільше нагадував письмен­никові на схилі віку про його по­кійного батька та «солодке», хоч і коротке, щасливе дитинство під батьківською стріхою. Адже біля своєї хати у Нагуєвичах Яків Франко тримав пасіку.

Далі була «чарка горілки, грі­тої з медом, із руки ґосподаря йде до руки найближчого при нім за столом, а потім далі з рук до рук аж до ґаздині» — символ веселого життя, радості та те­плих взаємин.

Загалом, горілка — це напій, не характерний для традицій­ного святовечірнього меню. Зі свідчень українського етногра­фа і фольклориста Володи­мира Гнатюка, бойки на Святий вечір таки уживали горілку.

Звісно, це святовечірнє меню Івана Франка, яке він зафіксував напередодні останнього свого Святвечора, позначене більшою мірою потребою «духової пожи­ви», аніж бажаннями споживати конкретні наїдки. До того ж цей перелік страв несе на собі також і печать його хвороби.

До святовечірніх страв Фран­кового дому можна додати та­кож і страви з риби та грибів, адже їх так ретельно заготов­ляли усі члени сім'ї влітку. Вка­зуючи порядок подачі страв на стіл, Іван Франко зазначав, що «на першу страву дають капус­ту, далі йдуть пироги, голубці, риба (коли є), сушені яблука або сливки, а наостатку кутя. Заким зачнуть їсти кутю, господар на­бирає ложку і кидає під стелю, щоби Бог дав урожай».

Саме так «на щастя» кидав кутю і письменник, вечеряючи зі своїми дітьми та дружиною у Львові. Тоді у віллі Івана Франка, що на вул. Понінського, 4, пах­ло сіном, а Ольга Франко пода­вала до столу в їдальні святове­чірні страви — «риб'ячий борщ з „вушками“, рибу, пироги, кутю і узвар».

Риб’ячий борщ із вушками

«Борщ, перша рідка страва при обіді, символ потреби жін­ки в родині та її всеприсутности. Святовечірній борщ був пісним. Варили його також з грибами, карасями та квасолею (чи боба­ми)».

5 карасів чи іншої дріб­ної риби, морквина, цибу­лина і корінь петрушки — до юшки, 100 г грибів, 1 склян­ка цибулі, 1 склянка квасо­лі, 5 л води, 2 ст. ложки олії, перець, сіль — до смаку, до 200 г борошна.

З карасів чи дрібної риби зва­рити юшку, додати ярину. Окре­мо зварити гриби, окремо — ква­солю. До юшки з рибою додати відвар з грибів.

Гриби дрібно посікти, квасо­лю протерти крізь сито, зміша­ти з грибами, додати олію, ци­булю, перець, сіль.

З цією начинкою виробити невеличкі варенички і зварити їх у борщі.

Капуста з грибами

«Капуста — густа страва, сим­вол мішання полів у родині». Саме її подавали на стіл пер­шою. Капусту варили або туш­кували з цибулею, морквою та спеціями на олії, часто до неї вкидали ще й жменю пшона або зварений і потовчений горох чи картоплю. Додавали й гриби.

Пів літра квашеної капус­ти, 100 г сушених грибів, 2 склянки води, 1 цибулина, 2 ст. ложки олії - для смажен­ня цибулі, сіль, перець — до смаку.

Гриби посікти, долити до них води і зварити їх. Квашену ка­пусту відтиснути, долити гриб­ного відвару, додати варених посічених грибів і тушкувати в духовці за температури 180°С пів години.

Цибулю посікти і підсмажити на олії до золотистого кольору.

До капусти додати цибулі, посолити, поперчити і тушкува­ти до готовності.

Колочений горох

«Колочений горох — за Іваном Франком, „символ мужеської привабности“, густа страва».

100 г гороху, сіль і перець — до смаку, 1 цибулина, 1 ст. ложка олії - для смажен­ня.

Горох намочити на ніч. Зва­рити до готовності, остудити.

Варений горох добре поко­лотити колотівкою або розім'яти ложкою до однорідної консис­тенції. Приправити сіллю і пер­цем.

Цибулю дрібно посікти і під­смажити до золотистого кольо­ру на олії.

Додати до колоченого гороху і добре розмішати.

Книші

«Пироги — символ ситос­ті в їді». Пироги — збірна назва, за якою ховаються книші, пи­роги, пиріжки, калачі та варе­ники (варені пироги). Готува­ли пироги і на свята, і в будень. Донька письменника Анна писа­ла: «Пиріг, або печені пиріжки, були найбільш прийняті на Різд­во, бо їх роздавали колядникам. Пам’ятаю, як мама, зберігаю­чи цю традицію, пекла сотні пи­ріжків, складаючи їх, замочені в олію, тісно в блясі. І коли тільки роздавався тоненький спів ко­лядників-дітей попід вікнами, тоді ми обдаровували кожного тими пиріжками».

500 г борошна пшенично­го, 350 г молока кислого, 9 г соди, 4 г цукру.

Для начинки: 300 г варе­ної картоплі, 235 г кваше­ної капусти, 100 г цибулі, 25 г олії - для смаження, 1 яйце, сіль, перець — до смаку.

У кисле молоко кімнатної температури додати соду, цу­кор і сіль. Усе ретельно перемі­шати і поступово всипати просі­яне борошно. Замісити тісто.

Чищену картоплю зварити у підсоленій воді на малому вогні до готовності.

Гарячу картоплю розім'яти і дати їй вистигнути.

Квашену капусту зварити, відтиснути і подрібнити ножем.

Окремо пасерувати на ма­лому вогні дрібно нашатковану ріпчасту цибулю. З'єднати кар­топлю, капусту і цибулю. Дода­ти сіль, перець до смаку.

Посипати стільницю борош­ном і розкачати тонким шаром тісто. Вирізати з тіста кружаль­ця і викласти на середину на­чинку. Защипнути краї тіста так, щоб середина залишалася відкритою. Змастити яйцем.

Випікати в розігрітій духовці до золотистого кольору за тем­ператури 180°С близько 30 хв.

Голубці з пшоном

«Голубці - символ згоди при столі». У попередньо пропарені в окропі листки капусти загор­тають пшоняну, гречану, рисо­ву кашу чи натерту картоплю, а потім запікають у гарячій печі чи братрурі.

1 головка капусти, 200 г цибулі, 200 г моркви, 1 склян­ка пшона, 3 ст. ложки олії, сіль, перець — до смаку.

Пшоно ретельно промити, просмажити на пательні, зали­ти 2 склянками окропу, додати 1 ст. ложку олії, довести до кипін­ня, закрити щільно кришкою та залишити до охолодження.

Капусту розібрати на окре­мі листки, пропарити у ки­плячій воді 3−5 хв. Відрізати грубі прожилки. Посічену ци­булю пасерувати до прозоро­го, додати натерту на грубій тертці моркву, пасерувати до м’якості моркви. До холодного пшона додати цибулю з морк­вою, посолити, поперчити, пе­ремішати. Викласти начинку на капустяні листки і загорну­ти. Викласти в каструлю. Зали­ти підсоленою водою. Накрити листками та поставити в духо­вку або піч на 40−50 хв.

Узвар (суш)

Узвар, або «суш — варена мі­шанина зі сушених овочів (у Га­личині „овочами“ називали фрукти), переважно з яблук, грушок та сливок. Тому що всі вони чужостороннього похо­дження, а тільки акліматизува­лися в нас, сю страву можна вважати символом чужосто­ронніх впливів на життя нашо­го народу».

2 склянки сушених яблук, грушок та сливок, 1 склянка цукру або меду, 5 л води.

Сухофрукти добре промити, залити водою на годину-дві.

Не зливаючи води, в якій на­стоювалися сухофрукти, довес­ти до кипіння.

Забрати з плити, накрити по­кривкою та дати повністю охо­лонути.

Додати цукор чи мед за сма­ком або якщо потрібно.

Кутя

«Кутя, наша національна ста­роруська страва — варені зерна пшениці, товчені в ступі та змі­шані по зваренню та остуджен­ню з тертим маком і медом, уживана тілько на Святий вечір; їдять не з окремих мисок, але з одного глиняного макотерта (макітри). Її можна уважати сим­волом староруського достатку та багатства староруської тра­диції, що вплине, ще маю в Бозі надію, уздоровленням та очи­щенням на життя українського народу».

200 г пшениці, 100 г маку, 3 ст. ложки меду.

Потерти у ступці мак.

Розпарену пшеницю запра­вити потертим маком, полити медом.