Білі огірки для екзотики і смачних салатів

Солодкий перець – це взагалі окрема історія. На городі пані Тамари він просто б’є рекорди. Господині вдається вирощувати плоди-велетні, які навіть не поміща­ються у літрову банку.

Дивовижно серед зелених кущів виглядають фіолетові стручки гороху, котрі жінка за­морожує, аби взимку готувати смачні гарніри. Вражає і колек­ція гострих перців, що зібрана по цілому світу.

Проте цьогоріч справжньою дивиною стали білі огірки - Па­ризький корнішон білий. Вони потішили щедрим урожаєм та ніжним смаком.

Ґаздиня вирощувала їх роз­садним методом. Насіння (на­стільки дрібненьке, що іноді важко помітити) висівала в 20 числах квітня. Сходи з’явилися дружно.

На грядку розсаду пере­селила після 15 травня і два тижні поспіль накривала агро­волокном, щоб не пошкодили нічні заморозки. До того ж під укриттям огірки швидше роз­виваються.

Звісно, не варто забувати про підживлення. У кожну ямку під час садіння Тамара Про­скурня додавала перегній та калімагнезію. Що стосується поливу, то спекотної погоди площу рясно зволожує раз на тиждень.

Вегетаційний період Па­ризького корнішона сягає 54 дні. Плоди смачні, хрусткі, со­ковиті, з тоненькою шкіроч­кою. Рослини запилюються бджолами.

Із сортів, що сподобалися, пані Тамара завжди збирає насіння. Для цього залишає на кущі найкращі огірки – аби зістарілися-визріли. Зірвав­ши, кладе дозарюватися (до розм’якшення). Відтак роз­різає плоди навпіл, вибирає ложкою насіння, промиває та просушує.

Окрім Паризького корні­шона, в ентузіастки є гібридні «зелені» сорти Маша, Мураш­ка, Еколь, Кібрія, які щороку тішать щедрим урожаєм.

Оксана Бервін