Волинська «столиця огірків»

Та найбільшу ува­гу приділяють огіркам. Масово плекати їх почали 18 років тому. Тоді селяни власно­руч встановлювали пар­ники, теплиці. Тепер на кожному тутешньому обі­йсті можна побачити по кілька так званих споруд закритого ґрунту.

Не відмовляються від улюбленої городини і ни­нішнього воєнного часу. Бо ж комусь треба напо­внювати споживчий ко­шик.

На жаль, кажуть місце­ві мешканці, цього року на врожай зеленців не­гативно вплинула спе­ка — частина їх посохла. Також дошкуляють шкід­ники (кліщі), хвороби. Во­линяни борються з ними народними методами — настоянкою часнику, роз­чином дігтярного мила і молока.

Тривалий час займа­ється огірками родина Пащуків. За словами гос­подині Тетяни, у влас­ну теплицю вони вклали значні кошти — на плівку, агроволокно, закупили мінеральні добрива тощо.

Нинішнього сезону дбайливі ґазди висадили майже п’ять тисяч штук розсади. Кожна рослин­ка акуратно підв'язана і в'ється по шпалері. Між­ряддя вкриті соломою.

Місяць тому подружжя розпочало збирати кор­нішони. Кущики продо­вжують дарувати врожай. Триватиме віддача і про­тягом наступних двох мі­сяців.

Селянам удалося на­лагодити збут продукції. Приїжджають заготівель­ники аж із Києва. Відтак смакують такою городи­ною навіть у столичних ресторанах.

Загалом, догляд огірків — справа непроста. Як го­ворить чоловік пані Тетяни — Володимир, теплиці по­трібно щороку переносити на нове місце. Так удаєть­ся дотримуватися правил сівозміни, що є запорукою високої врожайності.

Ще ж у дбайливої роди­ни ростуть перець, капус­та, низькорослі помідори. Тож ентузіасти мають овочі для себе, друзів, і на про­даж вистачає. Таким чином доводять, що заробляти можна не лише за кордо­ном, а й на рідній землі.

Алла КОВАЛЬСЬКА.