Висадила в Галичині картоплю, привезену зі зруйнованого Ірпеня

Упродовж тривалого часу Наталія Федукіна разом із чоловіком Генна­дієм та дочкою Тетяною жила на око­лиці Донецька, неподалік аеропорту. Однак 2014 року, коли внаслідок обстрілів була зруйнована домівка, мусили звідтіля втікати.

Сім’я оселилась у місті Ірпені Ки­ївської області, де на заощаджені гроші придбали нове житло. Про­те через вісім років ракети та снаряди “старшого брата” наздогнали Федукіних і там. Тож знову довелося спішно покида­ти обжиті місця.

Цього разу родина опинилася аж на заході України. Постраждалі знайшли тимчасовий притулок неподалік Львова – в одному зі спорожнілих будиночків са­дового товариства “Сингал”, що на тери­торії Суховолівської сільради.

– Звісно, важко було вкотре розпочи­нати життя з нуля, – розповідає Наталія Михайлівна. – Добре, що нас підтриму­вали місцеві жителі – як матеріально, так і морально...

А ще позбуватися стресів допома­гає жінці... робота на землі. Тож щойно зійшов сніг, вона взялася копати город. Невдовзі висіяла горох, петрушку, кріп, салат, щавель.

Уже в квітні вдалося висадити карто­плю. До речі, у декілька борозенок гос­подиня поклала бульби, які прихопили зі собою, покидаючи Київщину. Решту на­сіннєвих плодів дали сусіди.

Згодом пані Наталія придбала розса­ду капусти (звичайних сортів та цвітної), помідорів, перцю, котра успішно при­жилися на ділянці. Водночас тут зійшли морква, столові буряки, спаржева квасо­ля. Тягнуться до сонця і зелена цибуля, базилік, рукола, які ґаздиня теж старанно доглядає. Таким чином не лише вдається відволікатися від настирливих думок про війну, а й економити гроші. Бо все виро­щене потрапляє до столу, відтак немає потреби ходити на ринок...