Дійство з «родзинками», яке додало настрою

Була приємно здивована, коли побачила заповнені місця у Театрі імені Марії Заньковецької. На Водохреще люди не сиділи по хатах, щоб їсти-пити, а прийшли до театру на концерт «Різдвяне диво є». Тут не було запрошених співаків, бо ж заньківчани самі вміють і заспівати, і заколядувати та ще й гарненько повіншувати. А на сцені театру – оркестр. Як про це ще два роки тому лише мріяв генеральний директор - художній керівник Національного театру Андрій Мацяк: забрати оркестр з оркестрової ями і розсадити виконавців на сцені. І його задум разом з однодумцями – режисерами-постановниками вдалося втілити у життя театру.

Я очікувала, що на сцені з’являться актори у національних строях. Однак режисер-постановник «Різдвяного дива» Олеся Галканова-Лань повела глядачів іншим шляхом – сучасним, але водночас вишуканим, елегантним.

- Пані Олесю, чому на Різдвяно-Йорданські свята вирішили поставити концерт «Різдвяне диво є», а не виставу на цю тему?

- Ми давно говорили з директором та адміністрацією про різдвяний концерт, але спочатку завадив карантин, потім ще були інші перешкоди. Зреалізувати ідею нам вдалося лише торік. Режисером-постановником запропонували бути мені, а на посаду головного художника вступив Андрій Романченко, тож ми скооперувалися і вирішили зробити таке дійство, яке б додавало більше настрою, атмосфери Різдва. Тому не ставили традиційного вертепу, а зробили різноманітні інсталяції у проєкціях – польоти над Карпатами, передали атмосферу міста. На жаль, багато родин зараз не мають можливості кудись поїхати, бо у селах родичів не залишилося. Тому ми й хотіли подарувати атмосферу свята тут, у залі. З вертепу вибрали лише образ Діви Марії – як символу Різдва, яка сказала «Так» ангелові Гавриїлу.

- Тому ви й зробили Богоматір центральною постаттю у концерті?

- Так. Бо з Діви Марії все починається. Довго шукали пісню - хотіли, щоб ця пісня відповідала її внутрішньому стану. А далі у концерті ми переходимо у наш час. Показали людські стосунки, атмосферу свята, тож у нашому концерті на Землю спустилися три ангели, щоб походити між людьми. Одне слово, ми хотіли максимально наблизитися до глядача у сучасний час.

- У концерті не обійшлося і без «родзинок». Однією з них був сольний виступ саксофоніста…

- Ми знали, що буде Андрій Вакула зі саксофоном, а він – блискучий виконавець. Думали-гадали, яку дати йому мелодію, щоб додати веселості, оскільки людям зараз бракує усього цього. Моїм головним завданням було – щоб люди відпочили, щоб «забули» бодай на дві години про турботи, образи, біль. Тому у нашому концерті було багато несподіваного і, зрозуміло, приємного.

- Тому у самому кінці актори вийшли у вечірніх сукнях і смокінгах?

- Мені завжди згадуються старі голлівудські фільми, серед яких багато є і різдвяних. Голлівудські актори щороку організовують такі співанки для президента, куди запрошують багато гостей. І показують те найкраще, що у них є. Америка, як відомо, мультикультурна, але вони знайшли свій формат. От і мені захотілося для нашого концерту зробити саме такий дрес-код, щоб усе виглядало вишукано. Ми хотіли, щоб актор співав на сцені, але не вибивався із загального плану. Я хотіла, щоб людина під час концерту не йшла «протореною стежкою», а «полетіла» у мріях своїм шляхом. Бо кожна пісня у кожного з нас викликає різну емоцію. Тому робила все для того, аби актор був присутній на сцені, але був у композиції сцени, і дав можливість людині домислити далі.

- Бачу, зал був заповнений повністю. На вашу думку, з чим це пов’язано?

- Люди стали більше ходити на певні окремі речі. Наш театр є доступний, адже ми не піднімали цін на квитки, тому кожен має можливість відпочити тут – в атмосфері свята. На дитячі вистави, а також на «Різдвяну ніч» - зали забиті вщерть. Люди хочуть віддушини, але щоб їх не завантажило. Дві години поринути у казку, фантазію, феєрію, інший світ, але вийти з театру з позитивом. І зараз багато глядачів шукають цей позитив. А ще тішить те, що багато приїжджих зараз йдуть до театру, а не так, як колись – у кабак.

Читайте також: «Успіх прийшов, коли я перестала боятися»