Омлет із одного страусиного яйця – на 6-8 осіб

Страуси, фазани, павичі, цесарки… Усе це екзотичне птаство мешкає на страусиній фермі з екзотичною назвою «Саванна», що у невеличкому селі Ловаги на Івано-Франківщині. Ферму відкрив тут два роки тому колишній воїн АТО Сергій Швець із родиною. Нині «Саванна» стала туристичним осередком, до якого навідуються туристи не лише з Івано-Франківщини і сусідніх областей, а й із Польщі, Чехії, Німеччини. Для учасників бойових дій, Сергієвих побратимів, відвідування ферми безкоштовне.

Село Ловаги — гарне і за­тишне. Людей у ньо­му живе небагато — лише 59 осіб. Ферма — на околиці села, за її парканом ліс, де рос­туть білі гриби та ягоди. Машин не чутно, траса далеко. Жодних звуків, крім співу пташок і дзюр­котіння річки Лімниці, де влас­ник ферми сам залюбки відпо­чиває, ловить рибу. Гості теж можуть тут відпочити. Неймо­вірна тиша, спокій і краса.

На самій фермі знайдуть справу до душі і дорослі, і ма­леча. Діти можуть погодувати страусів та іншу екзотичну пти­цю. Є ставок із лебедями. По­вно білочок. Охочі можуть пола­сувати стравами зі страусиного м’яса і сала. Коронною стравою на фермі є омлет із яйця екзо­тичної птахи. Одним таким яй­цем можна нагодувати цілу ком­панію. Нещодавно тут додали у меню страви з равликів, яких вирощує Сергіїв товариш.

Із чого все почалося? Сер­гій Швець розпочав будівництво ферми ще до війни. А ідея роз­водити африканських страусів зародилася у його мами, Окса­ни Михайлівни. Родина зібрала­ся разом, зважила усі за та про­ти і вирішила взятися до роботи.

Війна внесла корективи у плани родини. Упродовж 2014−2015 років Сергій Швець воював у гарячих точках на Донеччині у складі 72-ї окремої механізова­ної бригади ЗСУ. Коли демобілі­зувався, повернувся до мирно­го життя і втілення задуманого. Будували ферму довго — зага­лом близько п’яти років. Пара­лельно вивчали не відому досі справу — як доглядати мало зна­них у нашій країні пернатих. Їз­дили на інші страусині ферми, переймали досвід, а найкра­щим помічником і порадником став Інтернет.

З купівлею страусів пощасти­ло — пенсіонери з Миколаївщи­ни саме продавали свою ферму, племінне поголів’я, за нижчою ціною. З коштами Сергію до­помогли рідні, знайомі, дру­зі. 22 екзотичні птахи перевіз на Франківщину у двох великих «тирах». На фермі для страусів збудували спеціальні загони. Та вони не одразу до них звикли, спочатку все потрощили. «Спо­чатку ми перелякалися, а потім звикли. Тепер це наші улюбле­ні пташки», — зауважує Оксана Михайлівна.

Зараз у загонах на фермі живе 15 страусів віком до 10 ро­ків. Вони можуть жити до 70 ро­ків, а нестися — до 35. Є хлопчи­ки (чорного кольору) і дівчатка — сірого. Мають клички. Є Тан­цюрист, якого господар навчив танцювати, є Тайсон, дівчат­ка Японка, Кнопка. Улюбленець усіх — Цезар. З ними туристи фотографуються, він спокійні­ший, навіть дає себе погладити. Засновник ферми каже, що аф­риканські страуси — допитливі птахи. Можуть скубнути окуляри у туриста, налякати його. Навіть можуть викрасти з кишені теле­фон та проковтнути його.

Однак зі Сергієвими страу­сами такого не траплялося, бо вони не голодні. Господар дбає про їхній раціон. Каже, дорос­лий птах важить до 150−200 кг, а самка — до 100−150 кг. «У прин­ципі доглядати за ними несклад­но. Ці птахи охайні, акуратні, за ними не треба прибирати, як за коровами чи свинями. Страусів годує мама. Я зробив усе для того, щоб максимально спрос­тити, механізувати процес. Мама засипає з відра корм у го­дівницю. З водою теж просто — її качає насос. Щоб подати, тре­ба лишень краник відкрутити», — каже власник ферми.

Основу корму для птиці ста­новлять зернові — пшениця, овес, кукурудза, ячмінь. Дуже люблять зелену траву, особли­во люцерну і конюшину. Дода­ють їм у раціон кальцій і магній, — щоб добре неслися. А ще, як каже Оксана Михайлівна, її улю­бленці ласують яблуками, морк­вою, капустою.

Попит на страусине м’ясо та яйця є. «Ферма не завжди може задовольнити цей попит, адже ринок в Україні насичений лише на 15%. Тому на найближчі роки про конкуренцію годі думати, бо ніша абсолютно вільна», — каже Сергій Швець.

Щодо м’яса, то страуси швидко ростуть і за рік вирос­тають до двох метрів заввишки. Забійний вік — до півтора року. У такому віці м’ясо екзотичної птиці максимально смачне, зо­всім не жорстке, достатньо дієтичне і калорійне, навіть діти можуть його їсти. Тому на фермі частину страусів використову­ють на м’ясо. Попит на нього є — як від людей, так і від рестора­цій. Яйця використовують у га­строномії. У наших умовах стра­уси самі яєць не висиджують — на фермі використовують ін­кубатор, де з яєць вилуплюють­ся страусята.

Частину молодняка господа­рі використовують для поповнення своєї ферми, іншу час­тину — реалізовують. Попит на молодняк теж є, навіть на рік на­перед записуються клієнти.

У родині Швеців свинини і те­лятини вже не їдять. «Переваж­но харчуємося м’ясом страу­са, тому що це наше, екологічно чисте, і ми знаємо, що ми їмо», — зауважує Сергій Швець.

Окрім м’яса, зі страуса ви­користовують жир у трьох на­прямах: у медицині, кулінарії і косметології. У медицині — для швидшого загоєння ран, про­ти болів у суглобах, навіть ліка­рі рекомендують. На страусино­му жирі можна смажити страви. А третій напрям буде особливо цікавим для жінок. Жир страуса часто є складовою масок, кре­мів, він тонізує та омолоджує шкіру.

З яєчної шкаралупи власник ферми виготовляє різноманіт­ні дизайнерські вироби. Не ви­кидають і страусячу шкіру, що за своїми якісними характеристи­ками перевищує крокодилячу. З неї Сергій виготовляє гаман­ці. Навіть із вій страусів роблять набори для нарощування вій у жінок!

Окрім екскурсії-знайомства з екзотичними мешканцями фер­ми, яку проводить її власник, тут є ще дегустація. Пригоща­ють туристів бульйоном із м’яса цесарки, і обов’язково у меню є страви з м’яса страуса. «Готує­мо шашлики, котлети, в’ялене м’ясо. А які смачні тушонки за­криваємо!» — розповідає мати Сергія, яка завідує кулінарним процесом.

Однією з коронних страв на фермі є омлет зі страусиних яєць. «Одне яйце важить від 1,5 до 2 кг і дорівнює одному лотку курячих яєць. Ми готуємо омлет з одного яйця на компанію з 6−8 осіб. Більшість з’їдає, а хто не впорається із порцією — спако­вуємо її у лоток і даємо зі собою. Людина два дні їсть одне яйце», — розповідає Сергій. На смак та­кий омлет інший, ніж омлет із курячих, качиних або гусячих яєць, — він дещо вершковіший.

Сергій зауважує, що на фер­мі мають свій особливий ре­цепт приготування омлету. До яйця додають зелень, помідо­ри, трішки солі і перцю — до сма­ку. Увесь процес відбувається на очах у туристів. Яйце не роз­бивають — у ньому свердлом роблять дві дірки, з яких за до­помогою насоса вміст видува­ється. Оскільки яйце велике, то щоб його приготувати, слід взя­ти велику сковорідку.

На всіх туристів яєць не ви­стачає. Одна самка несе 1 або 2 яйця на тиждень, упродовж сезону — від квітня до листопа­да може знести до 40 яєць. «Хто швидше приїхав, той скушту­вав», — каже Сергій.