Там овечки окотились, а ягнички народились…

Маленькі ягнятка — один зі зворушливих символів Різдва. Напередодні найбільшого християнського зимового свята журналістка «ВЗ» вирушила у господарство на Львівщині, де, окрім іншої живності, розводять і овечок. Саме у цей передріздвяний час у овець період «окоту», тобто приведення на світ потомства.

Перші ягнятка у стаєнці Андрія Івахіва зі села Липівців, що на Пе­ремишлянщині, народилися ще напередодні свята Миколая. Це ягнич­ка та баранчик. Андрій за фахом вете­ринар, любов до братів наших менших у нього непідробна. Яких тільки твари­нок у нього не було: коні і поні, голуби і кролі, фазани і павичі, свині і кури най­різноманітніших порід. Навіть орла ко­лись прихистив, коли того підстрелили браконьєри. Як тільки горда птаха оду­жала, Андрій випустив її на волю.

І от улітку вже минулого, 2020 року, Андрій вирішив завести овець. А оскільки господар полюбляє, щоб тва­рини у нього були породисті, то вибрав овечок англійської породи суффолк. Вона вважається однією з найкращих м’ясних порід у світі. Не поскупився, вибрав чистокровних, платив по 2,5 ти­сячі грн за вівцю. Наразі має їх неба­гато — п’ять овечок. Улітку водив їх до сусіда, який тримає баранчика такої ж породи. У майбутньому Андрій Іва­хів планує тримати більше стадо — для розведення на м’ясо, а також прикупи­ти племінного породистого баранчика.

Для розведення овець не кожна міс­цевість підходить. Здебільшого лю­блять гори, і щоб було сухо. А от по­рода суффолк особлива тим, що вони більш витривалі, не потребують вели­кої уваги у догляді, їм підходить і наш клімат, навіть до дощу і вологості звикають.

Ще тваринки цієї породи не виба­гливі до їжі, їм вистачає трави. Навесні ж основою їхнього раціону буде зеле­ний корм — будуть пастися. Для цього господар планує спорудити їм щіль­ну огорожу біля дому. А зараз, узим­ку, для них найкращим і основним кор­мом є сіно. Заготовляє Андрій його особисто на лугах Перемишлянщини, багатих на конюшину та інші соковиті трави.

Прямуємо з господарем до стаєнки, де разом зі старшими овечками живуть маленькі ягнятка. Вони білі, з чорною голівкою та чорними ніжками, бігають, бавляться… Ці симпатичні тваринки схожі на баранчика Шона з улюблено­го малечею мультика. У стаєнці сухо, чисто, овечі малюки доглянуті. Хоча яг­нятка і зиркають перелякано, але не втікають, бо цікавість бере гору. Андрій розповідає, що вівці — дещо дикі тва­ринки, на відміну від інших свійських (до прикладу, коней), особливо, якщо живуть у великому стаді. Якщо ж овеч­ки живуть у стаєнці маленькими груп­ками, вони вже не так лякаються лю­дей.

Ягнятка виглядають дещо старши­ми за свій двотижневий вік. «Як і в лю­дей, у тварин мами бувають різні, — по­яснює господар. — У нашої малечі мама — хороша. Прекрасно їх годувала і до­глядала перші тижні. Згодом почали їсти іншу їжу. Додавав до їхнього раціо­ну овес, а тепер і бурячок залюбки гри­зуть».

Андрій бере на руки ягнятко, яке ту­литься до турботливого господаря, а той пригортає тваринку як маленьку дитину… Поки що кличок ягняткам Ан­дрій давати не планує. Але господа­ря свого вже знають. Коли бачать Ан­дрія, то подають голос, бо знають, що той прийшов до них із гостинцями. А господар із порожніми руками до них не йде. Навіть для наймолодших несе частунок — гілочки сосни, багаті на ві­таміни.