Сири Маківничуків пахнуть ялиною та карпатськими травами

«Нашому господарству вже понад 100−150 років. Колись працювали дідо, прадід. Тепер справа перейшла до нас. Тру­димося усією сім’єю — я, мама, тато і дві сестри. Доглядаємо свиней та шість корів карпат­ської породи», — розповідає Ві­талій Маківничук.

Щоранку хлопець прокида­ється о шостій годині. Випивши каву або чай зі свіжим сиром, іде доїти своїх підопічних (спе­ціальним апаратом). Із весни до осені вони перебувають на полонинах, укритих соковитою й екологічно чистою травою. Відтак і білопінна продукція найвищої якості.

Дбайлива родина виготов­ляє підкопчений сир-будз та бринзу. Вони надзвичайно смачні, пахнуть ялиною й цілю­щими травами.

Рецепти дісталися від діду­ся Михайла Андрійовича, який під час Другої світової війни був вивезений на п’ять років до Німеччини. Повернувшись до­дому, зайнявся садівництвом і тваринництвом.

Технологічний процес розпо­чинається з підігрівання молока у великому казані, підвішеному над ватрою. Згодом гуцули до­дають у ємкість ґлєг (природну закваску зі шлунка теляти) й залишають до утворення же­леподібної маси. Потім суміш збивають металевою лопаткою, формуючи головку сиру. Її слід 7−14 діб продимити у подрі (по­лиця під стелею поблизу вогни­ща). Вже тоді одержують будз або бринзу, що відповідає всім необхідним стандартам.

У подальших планах Віталія — не лише розвиток господар­ства, а й запрошення туристів. Звісно, люди охоче їхатимуть у верховинський край, адже тут надзвичайно мальовничі кра­євиди, чисте повітря, гостинні люди, смачні наїдки.

До речі, недавно Маківни­чуки представляли свої сири на львівському ярмарку орга­нічної продукції. Охочих ску­штувати було чимало. І відгуки споживачів — тільки позитивні.