“Не можна старі фото клеїти у новий альбом”

Гайда збирати з домашніх архівів старі родинні світлини — щоб їх зберегти для майбутніх поколінь. Бабусі й дідусі допоможуть вам підписати, хто є хто на світлинах і це вже стане родинним документом, а не просто пожовтілим від часу зображенням… Майстер-клас «Дерево роду, або Добросусідські посиденьки у Вовкові» провели у Музеї-садибі Устияновичів (село Вовків, Пустомитівський район Львівщини). Директорка музею Наталія Смоляна запросила на майстер-клас і журналістку «ВЗ».

Вовків — маленьке мальовниче село за 20 кілометрів від міста Лева, де мешкають зо три сотні осіб. Чимало місцевих живуть завдяки вирощуванню городини. Бачила, як старі жінки у пічці-буржуйці сушать яблука на компот. У таких умовах варять і харчі для птиці… Їхати таксі до Вовкова майже пів години. Колись Іван Франко ходив у Вовків зі Львова пішки… У селі є костел Святої Марії Магдалини, зведений у стилі арт-деко. За радянських часів у цій святині був склад мінеральних добрив. У костелі знімали перший український детектив «Злочин з багатьма невідомими» (за мотивами твору Івана Франка). На жаль, тривалий час костел руйнується, заріс бур'янами… Також у Вовкові є дерев'яна церква 1702 року Введення у Храм Пресвятої Богородиці, де щонеділі люди збираються на Службу Божу. Біля церкви — Музей-садиба знаменитої галицької родини Устияновичів — Миколи (священник) та Корнила (художник, громадський діяч, священник, письменник, публіцист). Колись, отець Устиянович правив у цьому храмі. Його сім’я мешкала у хаті-плебанії (службове помешкання для священників). Саме у цій хаті 1991 року облаштували Музей-садибу Устияновичів.

Музей доглянутий, затишний, багатий на експонати. На подвір’ї ростуть чорнобривці, є старовинна криниця, найглибша у селі. У дерев’яному шпихлірі (колишньому приміщенні для збереження зерна) розміщена етнографічна експозиція — народний одяг, ужиткові знаряддя праці, прядки, веретена, лампи, посуд, скрині… У стодолі, де колись зберігали сіно — гарна світлиця, де проводять мистецькі виставки, творчі зустрічі та майстер-класи.

Як розповіла Наталія Смоляна, активісти громадської організації «Калиновий рай» реалізують соціальний проєкт «Де предки дивляться на нас» (у рамках проєкту — розвиток волонтерства в громадах за підтримки Львівської освітньої фундації).

«Збереження родинних фото — комплексна справа, — зауважила пані Наталія. — Перший крок — світлини треба знайти, потім ідентифікувати та зберегти для нащадків. Не можна старі фото клеїти у новий альбом, аби сучасний клей не пошкодив раритетну річ. Нічого не можна писати на них ручкою».

На майстер-клас у Вовкові зібралися молоді сім’ї з дітьми із Солонки та сусідніх околиць, громадські активісти. Навчити азів збереження старовинних фото запросили Наталію Матлашенко — історикиню, завідувачку експозиційного відділу історії Греко-католицької церкви Львівського музею історії релігії. Діти знають, що таке плівки для фото і як її колись проявляли. Наталія показала раритетну річ — скляну фотоплівку, з якої теж виготовляли світлини.

Найбільш складно, каже пані Наталія, знайти старі фото. Знайдені фото потрібно копіювати, сканувати. Після цього — занотувати усіх людей на фотографіях. Підписи робити на зворотньому боці фото. Не на оригіналах, а на копіях. «Якщо фото підписане — має цінність, — продовжує розмову Наталія Матлашенко. — Рекомендую підписувати детально усіх без винятку людей на фотографії: хто вони, які посади мали, родинні зв’язки. Не можна втручатися у зображення старих фото — не додавати „інстаграмні“ фільтри, не використовувати „фотошоп“. Це історія, і її потрібно зберегти у автентичному вигляді».

Фотографія — один з найголовніших документів родин. Тож відновлення старих світлин є першим кроком до створення літопису родоводу. Так колись робили аристократичні родини. «Якщо ви знайшли і за допомогою старих родичів підписали усі старі фото, відсканували їх і зробили кілька копій, можна малювати розлоге родове дерево — на основі знайдених світлин», — зауважила Наталія Матлашенко.

На майстер-клас запросили письменницю Марію Чумарну. Вона рекомендує не обмежуватися лише збереженням старовинних світлин. Каже, родовід треба починати із занотовування у спеціальний альбом пісень, вишиванок, рецептів родинних страв, фото рушників і навіть гороскопів усіх членів родини…

«Код вишиванки — теж родова пам'ять, — зауважила письменниця. — На Лемківщині родове дерево малювали на одвірках. По цьому дереву можна було побачити навіть те, чи була дівчина роботящою, хто довго у дівках ходив, хто скільки дітей мав».