Старі фото повернули січових стрільців із забуття

Приголомшливий ефект справила на читачів недавня публікація «Української правди» про справжній громадянський подвиг вихідця із Заліщиків на Тернопільщині, нині громадянина США Василя Лопуха. За власний кошт цей 69-річний діаспорянець протягом десяти років оцифрував понад тисячу світлин, які понад сто років тому зробили (у тому числі на скляних негативах) українські січові стрільці. Зазнимковано не тільки українські ландшафти початку ХХ століття, житло, побут, портрети, одяг селян, а й самих «усусусів». Ми бачимо, як вони відзначали річницю народження Великого Кобзаря, як утримують у полоні солдатів російської армії, як сповідаються перед Великоднем, пародіюють картину Рєпіна про козаків, що писали лист турецькому султану, як грають на сопілці, залицяються до гарних українських дівчат…

У соцмережах злива по­зитивних відгуків на цю публікацію. Багатьом від­крилася досі не відома сторін­ка української історії. Читач Іван Мироняк не стримує емоцій: «Яка шляхетність українських сі­чових стрільців, які світлі, чис­ті обличчя! Все таке близьке і рідне. Споконвічна різниця між українцями і дикою ордою-мос­ковщиною…».

Мою увагу особливо при­вернули дві світлини. На одній — стародавня дерев’яна церк­ва Успіння Пресвятої Богоро­диці у Пісочній (за 40 км від Львова, неподалік міста Мико­лаєва) і віряни, які дивляться в об’єктив фотокамери під час великоднього обходу 15 квітня 1917 року (на фото). На ін­шій знимці — хатина чотаря УСС, знаного художника, скульпто­ра Михайла Гаврилка, і він сам. Між цими фото є тісний зв’язок: у пісочнянській церкві січовий стрілець Гаврилко брав шлюб із Оленою Гордієвською, донькою священника із Тернопільщини (ймовірно — із Бережан).

Вчителька Пісочнянської школи Ірина Кос розповіла ко­респонденту «Високого Замку»:

— На груповій знимці, де по­зують наші предки, зараз нере­ально когось впізнати — надто багато часу минуло. Я цю фо­тографію збільшую, із трепе­том розглядаю всі елементи. Дуже цікаво… Велике диво, що ці та інші фото збереглися. Я чи­тала, що в архівах Львова є та­кож багато живописних поло­тен, на яких зображено дівчат з Пісочної. У нашому селі розмі­щувалася пресова квартира сі­чових стрільців, вони видавали тут свої часописи. Сюди приїж­джали митці, інші освічені люди. У нас жив Михайло Гаврилко. Є фотографія, як він ліпить з гли­ни бюст хорунжого Василя Ді­душка…

Ще кілька слів про стрільця-митця Михайла Гаврилка, який прожив 38 років. Народився на Полтавщині. Навчався у худож­ньо-промисловій школі Мир­города. Свій талант шліфував у Кракові, Парижі. З початком Першої світової вступив до Ле­гіону січових стрільців. Згодом став хорунжим Армії УНР, на­чальником штабу Сірої диві­зії Армії УНР, був повстанським отаманом. Гаврилко брав участь у переможних боях УСС з росій­ською армією у Карпатах, зго­дом займався просвітництвом на Волині, захищав українських селян від утисків австро-угор­ської і польської влади, поши­рював державницькі настрої у центрі і на сході України.

У його творчості переважали національні, патріотичні моти­ви. У роботах Михайла Гаврилка зображено козаків, «усусусів», наших літературних світочів — Тараса Шевченка, Івана Фран­ка…

Доля цього українського па­тріота виявилася трагічною. У 1920 році як керівника антибіль­шовицького повстання у Ди­каньці «совіти» заарештували його і стратили. За деякими да­ними, розправилися із колиш­нім січовим стрільцем особли­во жорстоко — живцем спалили у топці паровоза…