Малює ікони на старих дверних тафлях

Ікона завжди була неодмінним атрибутом української хати. Традиції не зрадили донині — сучасне помешкання важко уявити без образу.

«У давні часи цим видом мистецтва займалися монахи, — розповідає кореспонденту «ВЗ художниця Уляна Нищук, яка присвятила іконопису десять років. — При їхніх обителях були спеціальні майстерні. Жінок у цю галузь не допускали. Образи створювали, згідно з канонами, дотримуючись особливого візантійського стилю. Тож для творчості місця не залишалося. Згодом з`явилася так звана хатня ікона. Ці роботи виготовляли талановиті сільські майстри. Траплялося, цілими сім`ями"/

Особливо, за словами Уляни, вражають ікони гуцулів — вони барвисті, мальовані на склі. Ще під час навчання у Львівській академії мистецтв молода художниця побачила у друзів-колекціонерів старовинні образи, яких врятували священники. Це були справжні шедеври, які промовляють крізь століття. Тоді й вирішила спробувати власні сили у «нежіночій» справі.

«Для мене іконопис — не робота, а справа душі!», — зізнається. Раніше разом із подругою-художницею винаймали майстерню. Зараз, під час карантину, творить удома. Зранку, ще не допивши кави, береться до роботи. Зазвичай, працює над декільками образами одночасно.

Жінка виховує двох донечок — 14-річну Єву та 8-річну Юстинку. Незважаючи на те, що зараз діти постійно вдома та потребують уваги, продуктивність майстрині не зменшилася. Каже, карантин — сприяє мистецтву.

Творить у народному стилі, дотримуючись технології іконописання. Використовує для цього скло або дерево — липу, ясен, фінську фанеру, дуб або кипарис. Трапляється, створює свої шедеври на старих дверних тафлях, які купує у меблярів. Каже, двері з польських та австрійських будинків мають свій давній дух, який допомагає створити особливі роботи. На дошку, як годиться, натягує марлю (паволоку), наносить левкас, тобто іконописний ґрунт. Його, за старою технологією, варить з крейди, меду, желатину. Додає свячену воду. Каже, працювати з левкасом — одне задоволення, адже має текстуру людського тіла. Використовує пігменти у пудровій субстанції — жовток з пивом або білим вином. Тобто усі роботи — з екологічно чистого матеріалу.

Зі зворотного боку ікона — також справжній витвір мистецтва. Іконописиця кріпить до неї так звані шпуги — аби не трісла та не вигиналася.

Роботи Уляни Нищук рідко мають традиційну квадратну форму. Переважно, вони без кутів. Жінка самостійно вирізблює обраний рельєф. Експериментує з мовою жестів своїх героїв, ликом та положенням рук. Особливо їй до душі — жіночі образи. Закінчує творити серію з 15 образів — «Сон Марії». У ній Богородиця наближена до земного образу — не має німбу. Очі заплющені, оскільки — спить. У сні приймає квітку від Архангела Гавриїла. «Хочу показати Марію, як земну жінку, яка приймає небесну вість. Роботи цієї серії збагачені японськими мотивами. Усі вони — у галереї «Зелена канапа». Зважаючи на карантин, виставку можна оглянути онлайн.

До речі, саме до Богородиці український народ звертався під час епідемій.