Друге дихання у війні нам дасть потужніша зброя союзників

У суботу, 24 лютого, виповниться два роки відтоді, як імперська росія широким фронтом, із півдня, півночі, сходу, з повітря, води і землі кинулася захоплювати Україну. Однак розрахований на кілька днів «бліцкриг» путіна провалився. Ось уже 24 місяці титанічними зусиллями стримуємо ворога, який переважає нас у чисельності війська, кількості зброї і боєприпасів. Через об'єктивні причини відбиваємося від «другої армії світу» з перемінним успіхом. Так, маємо відрадні результати у Чорному морі, де наші дрони роблять з російських суден потопельників. Усе частіше збиваємо СУчих синів у повітрі. Але були і болючі втрати — Бахмут, Авдіївка, інші позиції.

Ще рік тому, коли ЗСУ провели сміливі наступи на харківському, херсон­ському напрямках і було звіль­нено половину окупованої 2022 року території, ми сподівали­ся, що маятник війни остаточ­но хитнувся у потрібному для нас напрямку. Зараз така впев­неність — уже не у всіх. Частину українців усе частіше, особли­во останніми тижнями, огор­тає тривога за завтрашній день. Чому події на фронті розгорта­ються зараз не так, як ми хоті­ли? Як змінити хід подій на свою користь? Спробуємо розібрати­ся у цьому під час розмови з ав­торитетним військовим аналітиком, кандидатом політичних наук, полков­ником ЗСУ Петром Чер­ником.

Не постачають далекобійних ракет, бо путін шантажує ракетами ядерними

— Відповідь на ваше «чому?» проста: нам бракує якісної і стратегічної зброї. Чи мож­на зламати хід цієї війни, щоб прискорити вигнання окупан­тів? Так, можна. Нам треба не 60 (про що раніше була мова), а 180, а то й 220−240 винищувачів F-16, і треба дати їм велике ра­кетно-бомбове навантаження. А ще — забезпечити велику кіль­кість далекобійних ракет.

Наведу приклад. Війна у Пер­ській затоці, її фінальна фаза у січні-лютому 1991 року — опера­ція «Буря у пустелі». 37 днів три­вала ця фаза. За цей час аме­риканці зі своїми союзниками мали у своєму розпорядженні понад 1700 літаків (!), які здій­снили понад 100 тисяч вильотів. За цей час випущено понад 600 ракет ATACMS. Були дні, коли застосували їх від 20 до 100. Мені важко уявити, щоб 100 ра­кет було застосовано в Україні проти окупантів…

Чи є ця зброя? Звичайно! Лі­таків F-16 випущено більш ніж чотири з половиною тисячі. У нормальному робочому ста­ні їх близько трьох тисяч. Од­них лише ракет повітряного ба­зування AGM 158 JASSM, які можуть завдавати ударів на відстань від 300 до 900 км, ви­готовлено понад п’ять тисяч. До чотирьох тисяч ракет ATACMS лежить на складах, їх треба лише трохи модернізувати, при­вести у бойову готовність.

— Чому цих ракет нам не дають?

— Бо путін шантажує ядерним ударом. Ніхто не знає, де точка неповернення.

Знову конкретний приклад. 1962 рік, Карибська криза. ра­дянський генсек хрущов гото­вий завдавати ядерні удари по США — при тому, що хрущову й срср ніщо не загрожувало. А пу­тіну загрожує! У разі воєнної по­разки в Україні на нього чекає фізична смерть, він це знає. Це міжнародний злочинець, йому оголошено підозру у Криміналь­ному суді у Гаазі. А щур, яко­го загнали у кут, може перетво­ритися на оскаженілого вовка. Його дії спрогнозувати важко…

Ще один момент, пов’язаний із небезпекою застосуван­ня атомної зброї. Згадайте, як у росії бойовики сумнозвісно­го пригожина без жодного опо­ру захопили ядерний склад «Во­ронеж-45» (за інформацією начальника Головного управ­ління розвідки МО України Ки­рила Буданова, там зберіга­ли невеликі ядерні пристрої, які поміщалися у рюкзаці. Заволо­діти ними завадили міцні две­рі ядерного сховища. — І. Ф.). А уявіть собі, що росія різко роз­палася! Скільки у світі знайдеть­ся терористичних організацій на кшталт ХАМАСу, «Хезболли», які захочуть поборотися за кілька ящиків таких ядерних зарядів! Достатньо обкласти такий за­ряд вибухівкою і підірвати десь у Нью-Йорку — щоб з’явився під­вищений радіаційний фон. Що тоді станеться зі світовими фі­нансовими біржами? Цивіліза­ція опиниться у глухому куті…

І найголовніша невиріше­на проблема — розподіл Сибіру. Ніхто у здоровому глузді його не віддасть Китаю. А китай­ський імперіалізм нічим не кра­щий за московський, а може, ще гірший. У Сибіру розташо­вано 40 відсотків світових ре­сурсів, найцінніший з них — вода озера Байкал (23 тисячі кубічних кілометрів чистої прісної води). Людство приростає і нескінчен­но потребує всяких ресурсів, першою чергою — харчових…

Чи можна розвалити росію? Можна. Адже радянський союз американці й британці розвали­ли. У 1980 році Марґарет Тетчер домовилася з Рональдом Рей­ґаном збити ціну на нафту, яка була головним джерелом попо­внення бюджету срср. Півтора року утримували її ціну на рів­ні, нижчому за 20 доларів за ба­рель. Унаслідок недоотриман­ня величезної суми валюти срср спіткала гостра економічна кри­за — і він розвалився швидше, аніж американці сподівалися.

Ось ці вузлові проблеми не розв’язано. Як їх розв’язувати, ніхто не знає. Тому маємо те, що маємо. Все йде за принципом покроковості. Зробили крок — думаємо далі. Зробили наступ­ний крок — думаємо далі.

Правильне рішення буде. Але з часом

— Нинішню російсько-укра­їнську війну ще називають ек­зистенційною, протистоян­ням зла і добра. Чому у цій боротьбі світлі сили, за зако­нами жанру, не такі організо­вані, наполегливі, згуртовані, як сили темряви?

— А світлі сили завжди такі, як вони є, — іншими бути не можуть. По-справжньому тією силою, яка може поставити фінальну крапку, є Сполучені Штати Аме­рики. Але це люди, які нікуди не поспішають. Вони — на острові, їм, за великим рахунком, нічого не загрожує. І найкращу харак­теристику дав їм під час Другої світової британський прем'єр Вінстон Черчілль: американ­ці обов’язково ухвалять пра­вильне рішення — але лише тоді, коли перепробують всі решта. Ось ці «всі решта» вони зараз і пробують. Але, на жаль, ця «вся решта» у часовому вимірі опла­чується нашою кров’ю.

Чи ця війна екзистенційна? 100 відсотків! Згадаймо поча­ток ХХ століття. Ми програли свою державність саме їм, мос­ковитам. Вони організували Го­лодомор — явище, яке не вкла­дається у голову цивілізованої людини. путін відкрито каже: я помилки сталіна не повторю. А яка «помилка» сталіна щодо українців? Після 1939 року він задався метою «перевиховати» українців. путін же через вчине­ні своєю армією звірства у Бучі, Ірпені, Бородянці, Ізюмі й ре­шті міст і сіл, де відбувся гено­цид, дав зрозуміти, що буде нас знищувати, катувати. Тому варі­антів у нас немає - мусимо за­хищатися.

Їхнє ремесло — підкуп

— Чим пояснити той факт, що друзів, особливо серед країн-сусідів, в України ста­ло менше. Угорці продовжу­ють ставити нам підніжки. Спиною обертаються слова­ки. Щораз прохолоднішими стають відносини з поляка­ми. Немає приємних новин і від нашого найбільшого со­юзника — США. Нас часом не «зливають»?..

— Ніхто нас нікуди не «зливає»! «Зливають» тільки тих, хто може дозволити самих себе «злити». Сильних не б’ють — б’ють слаб­ких… Не забуваймо про май­стерні ІПСО (інформаційно-пси­хологічні спецоперації), які вміє робити наш противник через свої спеціальні служби — у цьо­му компоненті вони найсильні­ші у світі.

Згадайте хоча би дві такі ге­ніальні спецоперації москви. За часів царської росії її аген­ти завербували австрійського полковника контррозвідки Аль­фреда Редля (він, до речі, слу­жив у Львові). Друга блискуча спецоперація росіян — «кемб­риджська п’ятірка». (Йдеться про верхівку мережі радянських шпигунів у Великій Британії, яких завербували у 30-х роках минулого століття під час на­вчання в Кембриджському уні­верситеті. Ці особи займали­ся журналістикою, працювали в міністерствах закордонних справ і внутрішніх справ, успіш­но просувалися по службі і по­ступово отримували доступ до найважливіших державних се­кретів. — І. Ф.). Найвідоміший у цій компанії - Ентоні Блант. Усю Другу світову війну був особис­тим радником англійського ко­роля Джорджа (Георга) VI з вій­ськових питань…

росіяни вміють підкуповува­ти. Розхитують ситуацію всюди, де їм потрібно. Не шкодують для цього грошей. А люди і на висо­ких посадах бувають слабкими і егоїстичними…

Уряд Орбана куплено через темні газонафтові схеми. росі­яни прокачують через нього ко­лосальні гроші, він має з цього свою велетенську долю — тому плювати хотів на Україну. Зі словацькими українофобами та сама ситуація, що і з Орбаном. Там теж якісно працює ворог. Грошей не шкодує.

Про поляків окрема мова — не зараз…

Але говорити про те, що хтось із союзників нас штучно і свідомо «зливає» — некоректно, неправильно. Іде нескінченна боротьба національних інтере­сів і грошей. І нема на то ради.

— Судячи з того, як ро­сія продовжує штампува­ти озброєння, західні санкції не паралізували її технічних спроможностей, як усі ми того чекали…

— Неправда! Це не відповідає дійсності. росіяни зуміли по­ставити на безперервний кон­веєр далекобійні ракети Х-101, Х-555, Х-35, Х-59. І це все! Якіс­ної зброї вони не могли виро­бляти і не можуть зараз. «Най­молодший» із ракетоносців Ту-95, з яких стріляють по нас переліченими ракетами, — 1994 року випуску. «Наймолодший» серед дальніх надзвукових ра­кетоносців-бомбардувальників Ту-22 М³ — 1993 року випуску. росіяни не можуть і не зможуть будувати нові літаки цих моде­лей. Міг-31 К, висотний вини­щувач-перехоплювач дальнього радіусу дії, востаннє випускали 1994-го. Більше таких там бу­дувати не можуть. У росіян ще є технологічний запас цієї зброї на 8−12 років. А далі - ката­строфа. російський гіперзвуко­вий авіаційний ракетний комп­лекс ХА-47 М² «Кинджал» має 130 елементів західного вироб­ництва. В обхід санкцій, через своєрідні хаби, такі, як у Вірме­нії, росіяни навчилися добувати цю електроніку.

Свої танки Т-72 у росії не мо­жуть і не зможуть будувати на­далі. Т-90 випустять максимум 25 на місяць, більше виготов­ляти не можуть. Де їхній запас міцності? Він — у тому велетен­ському залізному складі, який створив радянський союз. Тан­ків там та іншої бронетехніки у межах 15 тисяч. Гармат у них — у межах 10 тисяч. Ми на цю хвили­ну знищили близько шести з по­ловиною тисяч російських тан­ків. Тож у путіна за такого темпу бойових дій запас ще десь на два-три роки. Те саме стосуєть­ся артилерії…

Немає ніякого колосально­го штампування зброї у росії. Є технологічна лінійка ракет — 100−120 на місяць. На 150 вийти не можуть. У росії є колосально великий запас старого заліза. І є від півтора до трьох мільйонів осіб мобілізаційного ресурсу. Автоматів калашникова імперія виготовила понад 100 мільйо­нів, рушниць мосіна — 37 міль­йонів, самозарядних карабінів симонова — 15 мільйонів, гра­натометів РПГ-7 — 9 мільйонів, і так далі… У них є запас міцнос­ті з відновлення старої техніки, а не зі створення нової.

— На перебіг Другої світової війни, знищення гітлерівської Німеччини суттєво вплинув американський лендліз (тоді США постачали срср усе — від літаків і танків до тушкованок і валянок). Чому ця програма не запрацювала для України у нинішній війні, хоча у США ухвалили відповідний закон?

— Думаю, причиною того, що цю тему закрили, стали серйоз­ні чи то законодавчі, чи то фі­нансові процеси, які ми зараз не можемо осмислити. Так, був відповідний закон, який нада­вав президенту США надзви­чайні повноваження у виділенні військової допомоги, але потім його заморозили. Можливо, до певного часу…

— У чому ми, українці, нині недопрацьовуємо?

— У власній психології. Тре­ба всім іти воювати. Коли ата­кував ХАМАС, Ізраїль, де живе 9 млн громадян, за три тиж­ні поставив «під штик» 400 ти­сяч своїх резервістів. З усього світу з'їхалося багато ізраїль­тян, щоб стати до зброї. У нас із цим ще є проблеми. Треба пам’ятати: за нас ніхто воюва­ти не буде…

— Що саме може дати нам друге дихання у цій війні?

— Зброя, зброя і ще раз — зброя! Потужніша зброя. Вона є. Тільки нашим братам-аме­риканцям, які часто вагаються, треба перейти оту психологічну межу. Якщо перейдуть її, то мо­жуть належно забезпечити нас усім необхідним для Перемоги. Чому цього не роблять? Свою версію я виклав вище.