Велосипедом проїхав із Волині до Парижа!

Житель волинського містечка Камінь-Каширський Богдан Ліпич вирушив із дому до Парижа. Та не автобусом, літаком чи автомобілем, а… велосипедом! Дві тисячі кіло­метрів подолав за місяць.

Хлопець каже, коли стар­тував 11 липня, багато хто, навіть із друзів, думав, що жартує. Відмовляли і батьки.

— Мені казали: не їдь, бо не буде що їсти, де спати, можеш заблукати, розрядиться теле­фон, хтось зловить і поб’є… Просили їхати не великом, а по­тягом. Але я нікого не слухав, — каже Богдан.

Перед очима Богдан чіт­ко бачив маршрут «Камінь-Ка­ширський-Варшава-Берлін-Ам­стердам-Брюссель-Париж». Зі собою взяв лише найнеобхід­ніше, зокрема кілька футболок, шорти, набір інструментів, ма­ленький насос, килимок та на­мет. За кордон виїжджав через Устилуг.

На нашому боці перетрясли всі мої речі. Навіть блокнот роз­кривали. Думали, везу якісь ста­ровинні цінності чи контрабан­ду. До ліків приглядалися, чи не наркотики. А от поляки переві­ряли лише документи.

Дорогою довелося пережи­ти і спеку, і холод, і дощ. Ночував у наметі, харчувався магазин­ними «перекусами» та гарячою їжею, приготовленою у казанку. Допомагали подорожньому міс­цеві. З ними спілкувався з допо­могою Ґуґл-перекладача.

— А грошей багато витратив? — цікавлюся.

— Мав десь 300 доларів, і майже у них вклався. Причому половину грошей витратив на ремонт велосипеда, бо зламав­ся за якихось 150 кілометрів до Парижа. Полетів ланцюг, мусив його міняти. А ще вийшов з ладу телефон — треба було купувати інший, — каже Богдан.

Мандрівник розповідає, як у Брюсселі потрапив у лікарню для душевнохворих. У нього на світан­ку розрядився телефон, а мав зу­стріч з румунами, які напередод­ні пообіцяли дати «павербанк». Адресу, куди заїхати за ним, на папірці не записав, а телефон до ранку не «дожив». Отак, мандру­ючи порожніми вулицями Брюс­селя, хлопець шукав, де б підза­рядити свій ґаджет. І побачив одну відчинену установу, біля якої ходи­ли дивні люди, наче обкурені.

Я на мигах пояснив одно­му, що мені потрібно. Мене за­просили всередину, заварили кави. Коли телефон підзарядив­ся, я включив Ґуґл-перекладач і запитав, хто мені допоміг. Вия­вилося, це був заклад для пси­хічно хворих, їдальня, — згадує Богдан.

Найбільші враження у хлопця залишилися від величі Ейфеле­вої вежі в Парижі. Незабутньою була й Голландія.

— Нідерланди — справжній рай для велосипедистів! Мене здивувало, що від самісінького німецького кордону до Амстер­дама я проїхав по велодоріжці. Такого більше ніде не бачив.

Шкодує мандрівник лише про одне — не витримав наванта­жень рідний велосипед. Богдан мусив у батьків позичити гроші й повертатися додому автобу­сами. Зараз ровер у ремонті.

Подорож хлопцеві настільки сподобалася, що він уже заду­мав нову! Каже, наступного разу готовий взяти зі собою у вело­мандрівку таких же, як він, енту­зіастів.