«Устянська дефіляда»

Популярне галицьке слівце «дефіляда» розшифровують як бенкет, забаву, гулянку… Усім цим означенням відповідала «Устянська дефіляда», яка з розмахом відбулася в однойменному 600-літньому селі на берегах Дністра (і ще п’яти річечок!). Все, що вміють-знають його жителі, до чого мають хист, показали на цій забаві. Багато що гості побачили і почули вперше.

Почалося дійство у сільському храмі, біля його престолу, де після відправи показали колекції стародавнього вишитого одягу і рушників, яку зібрала з різних регіонів України уродженка Устя, продавець за фахом Леся Демчук. Моделями були місцеві дівчата і хлопці. Захопив присутніх виступ іншої краянки, Ольги Берези, яка посвячувала устянців в історію… хустки — одного з жіночих оберегів. Самодіяльний етнограф демонструвала різні способи хусткування (пов'язування цього головного убору), розповідала про символізм узорів на ньому. Сама теж є вправною майстринею — вишиває «пацьорками» (бісером). А ще пані Ольга читала власну проникливу поезію про рідне село.

Поки устянці (дрес-код свята — вишиванка!) ділилися враженнями від щойно побаченого, на них чекали шахові баталії, які у рамках «дефіляди» організував виходець із цього села, керівник ТзОВ «Пустомитівська ПМК № 7» Іван Буга. За шахівниці сіли 36 місцевих «гросмейстерів» і любителів цієї гри із сусіднього Дроговижа, зокрема дві жінки. Наймолодшому шахісту виповнилося чотири роки, найстаршому — 68. Переможцеві турніру — Назару Самотосу — пан Іван презентував німецький велосипед.

Присутні жваво коментували солідний призовий фонд, про який подбали підприємці: «По телевізору показували, що прем’єр Голландії їздить на велосипеді за 40 євро, а наш чемпіон отримав ровер за 200 євро!».

Другому призеру шахового фестивалю дістався спортивний костюм, третьому — набір рибальських снастей. Презентами для лауреатів були ще й кубки, радіоприймач, наплічники, тенісні ракетки.

Основним майданчиком «Устянської дефіляди», за якою наглядали бузьки у двох гніздах, став сільський стадіон. З обіду тут виступав духовий оркестр під керівництвом устянця Петра Суботика, народний хор під орудою Катерини Суботик, звучали бувальщини. При вході на польовій кухні місцеві мисливці на чолі з Романом Біляком готували шурпу, куліш, тушковану капусту і пригощали ними всіх присутніх. Устянські господині частували гостей своїми вишуканими пляцками (кожна вулиця бралася спекти по три такі домашні торти). Людей припрошували скуштувати місцевого меду та медовухи.

На футбольному полі вирували «Козацькі забави». Устянська юнь з друзями танцювала бойовий гопак. Неподалік сільський електрик Роман Андрухів демонстрував дерев’яні бочки, кісята, ціпи, граблі та інший селянський реманент, який виходить з-під його майстерних рук…

Концертною сценою свята був величезний автомобільний фургон, який надав у користування місцевий житель Олег Антонів. «Родзинки» програми — виступ гурту «Надвечір'я», а також виконання гімну села, що його на мелодію давньої устянської пісні «Пливе качка, пливе сорока» написала вчитель української мови і літератури Зоряна Якимишин. Зі сцени звучали багато призабутих, а для декого — невідомих пісень, було показано ритуали, звичаї цього та восьми сусідніх сіл, жителі яких брали участь в етнофестивалі.

Скажімо, устянці продемонстрували, як збивають у дерев’яних масничках домашнє масло (за їхніми словами — найсмачніше у районі).

Про інші місцеві звичаї і обряди авторові цих рядків розповіла натхненник «Устянської дефіляди» Наталія Мусій:

— На Старий Новий рік усюди ходять посівати, а у нас — ходять «на колачики». Господині заздалегідь рихтують повні миски з рогаликами, бубликами, цукерками, горіхами, пампухами. Закривають псів — щоб не гавкали на гостей. І вже о п’ятій ранку сільські діти ходять попід хати, стають під двері і кажуть: «Помай'Біг — на щастя, на здоров’я, на Новий рік, на Василя!». По тих словах господиня відчиняє двері і у дитячі торби кладе все, що приготувала. Діти дякують: «Тілький колос!». Тобто, щоб таким багатим, щедрим, як ці презенти, був урожай ґаздині. А вже з дев’ятої години «на колачики» починають ходити мами зі своїми меншими дітьми. Декому з них може бути і рочок…

Є в Усті й інша гарна традиція. На будь-чиї іменини (починаючи від Михайла) у селі збираються чоловіки, плетуть із сосни вінець, вбирають його у «баньки» (ялинкові прикраси), усередині запалюють свічку, беруть баян, бубен і після опівночі йдуть віншувати. Співають під хатою іменинника, поки той не увімкне світло. Господар впускає до хати, на його адресу звучать привітання. Для прикладу, таке: «Віншуємо тебе, Михайле, гілочкою міртуса — най’тя благословить серденько Ісуса — на многаї літа».

Після кожної з чотирьох таких віршованих лінійок співають «Многая літа!» і ще раз повторюють це в кінці. Господар частує віншувальників, і вони прошкують до хати іншого іменинника. Такий обряд в Усті практикують і на свято Івана, Романа, Петра-Павла, на пошанівок інших односельців, які мають небесних покровителів…

На святі відзначили найстаршого і наймолодшого жителів, наймолодшу і найбільшу багатодітну сім’ю, інших заслужених людей села. За підтримки отця Петра Верхоляка місцеві школярі взяли участь у різноманітних іграх. Скажімо, у пізнавальному історичному квесті із застосуванням сучасних технологій. Юнь відвідувала пам’ятні місця села, виконувала поставлене завдання (як-от — виготовити герб Устя, фігурку, яка уособлювала би дружбу), фотографували готову роботу і звітували про це через Instagram. Ну, а фінальною розвагою для устянської дітвори були веселі поєдинки, «зброєю» в яких стала… порошкова фарба. Потім малеча приєдналася до дорослих, які під драйвові мелодії «Устянського тріо» допізна танцювали під нічним липневим небом…

Усі фото автора

Миколаївський район, Львівська область