Зустрічали Ісуса Христа як царя, а за кілька днів розіп’яли

У нинішньому році Вербна неділя випадає на 1 квітня. Вона сповіщає про наближення найбільшого християнського свята — Великодня, який настане за сім днів. Ми поспішаємо до храму, аби освятити вербове гілля. І входимо з ним у Страсний тиждень, кожен день якого символізує останні дні земного життя Ісуса Христа.

Спаситель їхав віддавати себе на страждання

Згадаймо події, що відбувалися понад дві тисячі літ тому.

— Ісус Христос на околицях Єрусалима воскресив Лазаря. Багато людей дізналися про це і повірили, що Він — справді той Месія, про якого говорили пророки. Тож коли через кілька днів Спаситель в’їжджав на ослику в Єрусалим, його зустрічали як царя. Стелили Йому пальмове віття, яке вважалося символом перемоги. Бо вірили, що Він звільнить їх від політичного гніту, й влада Його буде ненасильницькою. Та Христос йшов не як цар. Він смиренно їхав віддавати себе на страждання. Люди кричали йому «Осанна!», що означало «Спасіння!» А за кілька днів ненависно повторювали «Розіпни його!» — розповідає священик, викладач Волинської православної богословської академії Андрій Хромяк.

Та традиція освячувати в храмах пальмове листя у цей день встановилася значно пізніше. Її було введено лише в XI столітті. В Україні пальму замінила верба. Адже саме це дерево «приводить весну» — першим зеленіє та квітне.

Свяченими «котиками» лікували горло, ревматизм, знімали гарячку

— Традиція святкування Вербної неділі має і язичницькі корені. Адже наші предки у давнину приписували вербі магічні властивості. Вірили, що це дерево життя і що на ньому спочивають духи-душі предків. Тож і вшановували його святом Вербиця, поклоняючись гіллю. Ми ж, християни, освячуємо вербове гілля, яке символізує воскреслого Христа. Віримо, що у цій вербі наша душа зцілиться, воскресне, — наголошує священик.

І розповідає про найпоширеніші марновірства і забобони. Так, здавна перший вигін худоби на пасовиська, що відбувався на свято Юрія, проводили освяченою вербою. Господарі обходили вулики, щоб роїлися бджоли. У храмі люди старалися швидше з’їсти кілька «котиків», щоб у них горло не боліло. Кидали гілля надвір під час граду, щоб зупинити стихію, «ганяли» ним грозові хмари, відводили громи. Сухою торішньою вербою розпалювали піч під великодні паски. Варили свячене зело і пили настій від головного болю. Лікувалися подібним чином від пропасниці та ревматизму! Також вербовим гілля збивали гарячку. А товчені сухі листочки клали на рани, щоб швидше гоїлися. Хтось вірить, що гілочки, принесені з дванадцяти церков, врятують від смертельних хвороб.

— Ще й зараз деякі знахарі та ворожки роблять відвари зі свяченої верби, обіцяючи людям зцілення від різних недуг. Але ж ми не повинні віддавати на поталу, на блюзнірство речі, які призначені для нашого духовного вдосконалення. Ліки Православної церкви — це причастя, — говорить о. Андрій Хромяк.

Торішнє гілля слід спалити

Зазвичай гілочками, принесеними з храму, люди б’ють одне одного, примовляючи: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень — Великдень!». Потім тримають їх на шафі чи деінде.

— Як правильно зберігати освячену вербу? — запитую у священика. — І де потім її дівати?

— Можна покласти гілля за образами. Його слід зберігати увесь рік, до наступної Вербної неділі. Тоді спалити, — відповідає. До речі, у католиків збереглася традиція Попільної середи. Коли на першому тижні Великого посту спалюється торішня верба, і священнослужитель виводить великим пальцем знак хреста із попелу спершу на своєму чолі, а потім — на чолах вірних.

— Свято Вербної неділі водночас радісне і трагічне. Радісне — бо сповіщає про Воскресіння Христа, Пасху. А сумне, бо маємо можливість разом із Церквою пережити ті страждання, той страх, що пережив Ісус Христос. Тож за можливості радимо прихожанам бувати у Страсний тиждень на богослужіннях. Хоча б у четвер, коли читаються уривки з дванадцяти євангелій, та п’ятницю, щоб приклонитися до плащаниці.

Волинська область