«Діагноз «СНІД» став для мене не вироком, а... покликанням»

Страшний діагноз — «СНІД» — 48-річній львів’янці Жанні Матвейко поставили у 2009 році. «У мене була важка молодість, — ділиться спогадами жінка. — Виросла без батька, мама забезпечувала, як могла. У 15 я вже народила доньку, а у 18 — почала колотися. Ще через 15 років стала безнадійним наркоманом. Шість днів пролежала в комі. Десяток літ відсиділа у в’язниці. Коли міняла партнерів, не думала, до чого це може призвести. На момент проходження тестування на ВІЛ-інфекцію довший час не вживала наркотиків. Життя, як мені здавалося, налагоджувалося. Почала ходила до церкви, знайшла роботу. Але одного ранку мені стало зле. Подруга порадила здати аналізи. Була певна, що нічого й бути не може, але погодилася. Через місяць дізналася, що у мене — СНІД».

Ця звістка шокувала Жанну. Жінка каже, що втриматися і не повернутися з відчаю до наркотиків допомогли церква і її оточення. Вона багато молилася і через деякий час зрозуміла, що СНІД — не вирок, а її... покликання. Сьогодні Жанна є соціальним працівником благодійної організації. Допомагає людям, які живуть з ВІЛ. Ділиться з ін’єкційними наркоманами своїм досвідом подолання залежності. Каже, що більшість пацієнтів — її колишні друзі, з якими кололася чи відбувала ув’язнення.

«СНІД кардинально змінив моє життя, — розповідає Жанна. — Сьогодні я — щаслива мама і щаслива дружина. У мене двоє дорослих дітей і чудовий чоловік, який підтримує, допомагає організовувати благодійні акції. Дотримуюся здорового способу життя, займаюсь спортом. Наша квартира, яка колись була популярним львівським притоном, сьогодні є прихистком для ініціативних людей, моїх друзів, з якими щодня працюємо над тим, аби допомогти ВІЛ-інфікованим».

В Україні першого ВІЛ-інфікованого виявили у 1987 ро­ці. Відтоді СНІД забрав життя понад 34 тис. українців, серед яких 400 — діти. Якщо донедавна найбільш уразливими групами були споживачі ін’єкційних наркотиків, повії та гомосексуалісти, то сьогодні ВІЛ-інфекція найактивніше поширюється серед тих осіб, які не належать до соціально-маргіналізованих прошарків суспільства. На Львівщині за дев’ять місяців 2014 ро­ку під спостереження медиків потрапило 325 осіб з діагнозом «ВІЛ-інфекція», що на 1,5% менше, ніж за аналогічний період минулого року (330 осіб). За словами медиків, ця статистика не демонструє весь масштаб епідемії. Справжня цифра — у два-три рази більша...

Соціологічні опитування засвідчують, що люди часто мають помилкове уявлення про СНІД та ВІЛ-інфекцію, а також про шляхи передачі вірусу. «Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — це четверта, кінцева стадія ВІЛ-інфекції. Чи буде така недуга у людини з ВІЛ-позитивним статусом — залежить від того, чи виявиться успішним курс лікування та від самого пацієнта, — пояснює головний лікар Львівського обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом Мар’яна Служинська. — На Львівщині тільки два роки тому почали фіксувати перевагу статевого шляху передачі ВІЛ-інфекції над ін’єкційним. В Україні ця зміна відбулася п’ять років тому. З одного боку, спостерігається сповільнення темпів епідемії, адже розповсюдження ВІЛ-інфекції статевим шляхом є набагато повільнішим, ніж її поширення серед тих, хто споживає ін’єкційні наркотики».

Лікарі кажуть: аби вберегтися від ВІЛ-інфекції, достатньо бути добре поінформованим. Більшість «міфів» про небезпеку зараження — нісенітниці. Вірус неможливо «підхопити» повітряно-крапельним шляхом, при побутових контактах, спілкуванні, використанні спільного одягу чи посуду. «Існують чітко визначені шляхи передачі: через кров, незахищені статеві контакти та від інфікованої матері до її дитини, — наголошує Мар’яна Богданівна. — На щастя, сьогодні ризик зараження немовлят значно скоротився. Якщо на початку 2000-х років відсоток передачі ВІЛ від матері до дитини сягав 30%, то сьогодні — тільки 1%. У Львівській області щороку від ВІЛ-інфікованих матерів народ­жується 60-80 здорових малюків».

Теоретично інфікуватися можна й у перукарні (під час гоління), у стоматологічному кабінеті, під час манікюру чи педикюру. Попри те, що таких випадків на Львівщині не зафіксовано, лікарі радять дбати про своє здоров’я. Клієнт завжди має пересвідчитися, чи перукарі голять його одноразовим станком, чи вийняв майстер манікюру свій інструментарій зі стерилізаційної шафи і чи обробив його дезінфікуючим розчином.

Єдиний метод діагностики цієї хвороби — тестування на наявність ВІЛ-інфекції. Аналіз можна здати у будь-який день у Львівському обласному центрі з профілактики та боротьби зі

СНІДом (вул. М. Лисенка, 45), а також у кабінетах інфекційних захворювань міських поліклінік та районних лікарнях Львівщини. Медики запевняють: таке тестування є безкоштовним, конфіденційним і, за бажання пацієнта, анонімним.

Перша і друга стадії ВІЛ-ін­фекції не супроводжуються жодними клінічними проявами. Вже на стадії СНІДу виникають перші симптоми — різке зниження маси тіла, часті пневмонії, діарея. Можуть з’являтися вірусні висипання на шкірі (вірус простого герпесу).

Тепер суспільство володіє більшою інформацією про ВІЛ-інфекцію, але ставлення до цих людей, як стверджують медики, далеке від толерантного. «Ще 10 років тому діагноз для наших пацієнтів був вироком, і ці особи всіляко намагалася приховати свій ВІЛ-позитивний статус, — каже Мар’яна Служинська. — Сьогодні ж чимало людей відкрито заявляють про свою недугу. Це здебільшого активісти неурядових організацій, які, говорячи про себе, хочуть, аби ця важлива проблема звучала у суспільстві. Це, звісно, вимагає великої мужності».