«За десять років, що відпочивала у Криму, мені жодного разу не дорікнули, що я «бандерівка»

Коли я завітала до 11-го класу львівської середньої загальноосвітньої школи національних меншин №17, чекала, що спілкуватимуться зі мною лише російською. Мої очікування не виправдалися. Старшокласники без будь-яких зусиль розмовляли українською. На моє запитання, чи не важко, чи не вимушено розмовляють, лиш плечима пожимають: “В Україні ж живемо. Це наша держава. Якщо з нами спілкуються українською, ми одразу на неї і переходимо. Жодних утисків від україномовних не відчуваємо. Навпаки, нам комфортно жити у Львові”.

«Не відчуваю жодного пресингу, — переконує одинадцятикласниця Ірина. — Нещодавно була з друзями на львівському Євромайдані. Стояли у центрі, розмовляли російською, жодних ворожих поглядів на собі не відчули”. За словами дівчини, вона не розуміє, чому кримчани так експлуатують слова “фашисти” і “нацисти”. “Фашисти — це люди, які сповідували сильний культ нації. Нацисти — ставили свою націю вище інших, — пояснила дівчина. — Не знаю, чому окремі жителі використовують ці терміни усюди і щодо всіх. Я з сім’єю щороку їзджу відпочивати до Криму. З мамою спілкуюся українською. За десять років, що відпочивала у Криму, мені жодного разу не дорікнули, що я “бандерівка”.

“У Львові маємо доступ до різноманітної інформації, — каже директор СЗШ №17 Володимир Свінчук. — Коли чую, що жителі півострова кажуть “у нас іншої інформації немає”, розумію, це просто відмовки. Насправді, інформацію можна почерпнути завжди і будь-яку. Зрештою, і у Львові є такі, що коли російською спілкуєшся, можуть тобі неприємне слово сказати... На це не треба реагувати. Таких одиниці”.

За словами директора школи, львів’яни толерантно ставляться до того, що є у місті школи, де викладання ведеться російською. “Дякувати Богу, у Львові є патріоти, — впевнений директор. — Нічого страшного, що частина розмовляє російською. Знаю, якщо буде потрібно, вони стоятимуть за Україну”.

Українською розмовляли зі мною і у школі з російською мовою викладання №45. “Може початися братовбивча війна, — каже десятикласник Максим. — Так склалося, що нинішня Україна ментально поділена. До того ж з боку Росії не один рік іде інформаційна війна. Кажуть, що на західних територіях України — бандерівці, фашисти... По-перше, у нас були заклики до солідарності — люди спілкувалися російською. По-друге, поняття “бандерівці” досі сприймають у так званому радянському дусі. У покоління за сорок, за п’ятдесят років ще зберігся радянський менталітет. У мене знайомий живе у Криму і каже, там немає масових демонстрацій, мітингів на підтримку російської влади. Є окремі люди, окремі провокатори — маріонетки Путіна”.

“Те, що відбувається у Криму, — вина політиків, — пояснює “ВЗ” директор школи №45 Наталія Мельник. — Коли політики почали розв’язувати мовне питання, яке не було нагальним, вони все те і підняли. ... Розумію, що має бути єдина державна мова, я за це. Однак чому не можна було вирішити ситуацію, як у Канаді із франкомовним населенням? Те, що зараз відбувається, — це російська окупація. Для нас — це шок. Раніше ми, слов’янські народи, були як єдине ціле. А зараз що? Невідомо”...

Директор розповіла, що до школи з російською мовою навчання якихось закидів з боку львів’ян не було. “У нас рівні права, як української мови, так і російської, — продов­жила розмову. — У школі навчаються діти 21-ї національності. Це не лише українці та росіяни, а й вірмени, євреї, поляки, азербайджанці, татари, литовці, білоруси, грузини, колумбійці, італійці...”.