«Чому пропали експонати? Людський фактор. Злому не було»

“Високий Замок” продовжує стежити за скандальним розвитком подій навколо Національного музею Андрея Шептицького. Нагадаємо, дев’ятий рік(!) другий корпус музею — палац Дуніковського на вулиці Драгоманова, 42, закритий на ремонтні роботи. За цей час у музеї сталося декілька крадіжок цінних експонатів... Щоб отримати відповіді на численні запитання, кореспондент “ВЗ” зустрілася з директором музею Ігорем Кожаном, який погодився показати палац Дуніковського зсередини.

Зустрічаємось з Ігорем Кожаном у першому корпусі музею Андрея Шептицького на проспекті Свободи. Пан Кожан розпочинає розмову з питань фінансування. “Загальна сума ремонтних робіт мала би становити 10-12 мільйонів гривень”, — каже директор. На ці кошти можна замінити електропроводку, встановити охоронну сигналізацію, укріпити сходи. Потрібно замінити старі вікна та перекриття між першим і другим поверхами. До цього часу, за словами пана Кожана, було надано п’ять з половиною мільйонів, виділених у чотири етапи з 2005 по 2008 роки. На ці гроші було запущено нову котельню, проведено гідроізоляцію будівель, частково перекрито дах та замінено вікна у будинку Свєнціцького. У самому палаці Дуніковського ремонтні роботи проводились лише у підвалі.

Свідчення деяких працівників щодо розкрадання коштів директор називає плітками. «Виконання всіх робіт перевіряло Управління капітального будівництва міста та інші органи контролю, — розповідає пан Кожан. — Я відношення до фінансування музею не маю». Кореспондент звернулась за коментарем до Управління капітального будівництва. “З 2005 по 2008 рік по ремонтних роботах пройшла сума 6 мільйонів гривень, — повідомив Володимир Кметик, виконуючий обов’язки директора Управління капітального будівництва міста Львова. — Ніяких скарг щодо неякісно проведених робіт ми не отримували. Замовником з 2005 по 2008 рік виступало Управління капітального будівництва. Роботи виконували різні підрядні організації — залежно від виду робіт. Перевірялось усе Управлінням контролю та аудиту, були представники з Рахункової палати”.

Щодо історій з пропажами експонатів, то Ігор Кожан переконує, що ремонтні роботи до крадіжок ніякого стосунку не мають: «Чому пропали твори? Людський фактор. Злому не було», — запевняє директор.

У музеї ведеться запис, хто мав доступ до фондів та архівів. Кожного року проводиться звірка наявності експонатів. Під час чергової звірки одна з працівниць повідомила, що виявила пропажу 148 гуцульських кахлів, а один коштує приблизно 300 доларів. «Ми почали робити звірку наявності, пропало 148 кахлів, — розповідає Данута Михайлівна, хранитель одного з фондів. — Ще пропали речі з експозиції, яка була зачинена, під пломбою. Це були миски, баклаги, плетінки. Вибрані речі, до яких мав доступ тільки хранитель відповідних фондів». На запитання кореспондента, чому ніхто не був притягнутим до відповідальності, якщо точно відомо, хто і коли мав доступ до експонатів, Ігор Кожан та Данута Михайлівна заявляють, що було проведено внутрішнє розслідування. «Усе звелося до хранителів фондів, — розповідає пані Данута, — і до передачі справи у слідчі органи». Та, мовляв, справа затяглась через некомпетентність правоохоронців.

Запитання про те, як можна пронести 148 кахлів з п’єца повз охорону, яка повинна перевіряти, що виносять з музею, залишилось без чіткої відповіді. Невідомо також, чому досі залишаються на своїх посадах працівники, якщо п’ять років поспіль пропадають експонати і керівництво має підозри щодо них.

Підходимо до другого корпусу музею — палацу Дуніковського. Перила сходів місцями зруйновані. Пан Кожан запевняє, що відремонтувати їх — хвилинна справа. Та поки що стоять так... Проходимо пост охорони і потрапляємо в колонну залу. Колись у цьому розкішному залі художники мали за велику честь представляти свої твори. Зараз тут склад — усе загромаджено картинами. В кутку біля дверей погруддя митрополита Шептицького — це частина пам’ятника, який мають встановити на площі перед палацом.

Піднімаємось по сходах на другий поверх. Фарба на стінах лущиться. Пан Кожан розповідає, що стара фарба — олійна, тому й тріскає. В почорнілому кутку під стелею — діра. Там раніше була труба. Коли міняли систему опалення, трубу забрали, а от діра залишилась. На другому поверсі — фондосховища. Заходимо у відділ стародруків. Від кількості книг, які тут зберігаються, перехоплює подих. Цінність такої колекції захмарна — таких експонатів немає більше ніде у світі. Працівниця фонду показує книги, які сам митрополит Андрей привіз із Рима. Та деякі стародруки, як і гуцульські кахлі, безслідно зникли. Хранитель фондів розповідає, що цупив книги хтось без розуміння справи — просто вибирав гарні обкладинки Євангелій, бо в хранилищі є книги і більшої цінності. Біля полиць з раритетами працює обігрівач. На запитання кореспондента, чи функціонує опалення, працівниця відповідає, що “буває по-різному, іноді й холодно”.

Директор стверджує, що стан будівлі музею нормальний. Погодитись з цим важко. Палац Дуніковського потребує термінового ремонту. Проте для реставрації палацового будинку досі не складено проектно-кошторисної документації, а отже, про фінансування не може бути й мови. Скільки ще років потрібно для завершення безкінечного ремонту — невідомо.