З людиною їм жити добре, але на волі – краще…

Час від часу наш брат журналіст розчулює читачів щемливими історіями про те, як жителі дикого світу стали друзями чи добрими сусідами людей. Мешкають в їхніх оселях, сплять разом з ними, їдять, розважаються. Ідилія начебто. Але навряд чи такою пильною опікою ми братам нашим меншим робимо добро. У природи свої, відмінні від наших, закони буття.

Як уважно людина не ставилася б до врятованого чи змалку прирученого звіра, дике у ньому домінує над свійським. З радянських часів відома історія з дресирувальниками Берберовими із Баку, які тримали у квартирі левів, пуму, інших звірів, використовували їх під час зйомок кінофільмів. Такий союз закінчився трагічно: «цар звірів» тяжко поранив господиню, а її неповнолітній син у кігтях лева загинув. Були й інші драматичні пригоди зі звірами. Як би уважно не ставилися господарі до своїх вихованців з тваринного світу, повноцінного життя «у чотирьох стінах» в останніх не виходить. Рідна стихія їм миліша, ніж штучний комфорт…

У Сколівському районі на Львівщині кілька років тому лісник підібрав лисеня. Годували його молоком з дитячої соски, потім рудого малюка взяла на виховання домашня кішка. Кошенята дружили з лисичкою. До пори до часу. Коли вертихвістка подорослішала, спрацював її лисячий інстинкт, і «подружка»… поснідала котиками. Розбійницю взяли на прив’язь, однак коли господарі пішли у поле, та примудрилася звільнитися від ланцюга, вкоротила віку кільком курочкам і дременула у хащі. Скільки не годуй…

Спроби одомашнити дику фауну, за невеликими винятками, приречені на провал. Друзі з Івано-Франківщини розповідали, що кілька років тому селяни підібрали кількатижневого дикого кабанчика, який заплутався у густому очереті біля лісового озера. Поселили його у хліві, постеливши соломи. Пробували годувати коров’ячим молоком — але кожен такий прийом їжі для знайди закінчувався проносом. Купу сил потратили, щоб виходити його. І що? У вольєрі розміром 6 на 10 метрів кабанець почувається як у в’язничній камері. У спеку не знає куди подітися. Добре, що хоч додумалися зробити йому «басейн», куди щоранку наливають три бідони води. Без особливого апетиту кабан Філя їсть пшеничку, висівки, картоплю, яблука. Краще почувається, коли наливають у корито молока і пригощають цукерками. Але все одно вигляд у кабанчика-«квартиранта» не той, що у його лісових братів, які розгулюють за кілометр від нього на волі. Там і жолудів собі знайдуть, і ягід, і солодкуватих корінців з жучками надибають. А ще, у разі немочі, потрібні рослинні ліки у лісовій «аптеці» підшукають. У лісових болотах приймають ванни, виганяють із щетини паразитів. Самі влаштовують свій добробут. А тут — повна залежність від людини. Як ти їй підкажеш, чого твоє кабаняче нутро прагне?

За порадою знайомих господарі стали приносити кабанові кропиви, гілки верби, осики, липи, вільхи, полину, м’яти, малинових прутиків. Купили вітамінну мікстуру. Почуватися Філя став краще. Але все одно рильцем водить у напрямку лісу…

Знаю інший приклад. Одна галицька родина врятувала у полі маленького зайчика. Коли у хатніх умовах (де завжди йому підносили свіжу травичку, овочі, воду, зерно) вухань підріс, разом з дітьми влаштували урочисту церемонію випуску його на волю. Зайчик спочатку не зрозумів наміру своїх рятівників, а потім, вловивши ніздрями повітря волі, подався у рідні польові нетрі.

Зовсім непогано, коли у наших помешканнях (у відповідальних руках) з’являється собака, кішка, папуга, канарка, хом’ячок, акваріумні рибки. Але це, як на мене, не місце для їжака, білки, дикого козеняти, веприка. Всьому своє місце…