Бідні були б ті школи, якби не батьки

Початок навчального року " це ще й початок фінансових проблем для батьків: назбирали гроші на шкільне приладдя та форму, а де тепер взяти гроші на потреби школи?.. То парти відремонтувати треба, то підвіконня розвалюється, то дошку нову придбати здалося б, бо на старій уже й крейда писати не хоче... Хочеш — не хочеш, батьки “добровільно"примусово” вкладають гроші у заклад, де навчається їхнє чадо.

Глибше зануритися у це питання спонукав такий факт: у середині серпня управління освіти Львівської міської ради створило так звані директорські оглядові групи, які оцінювали, готова школа прийняти учнів на початок навчального року чи ні. Учасницею одного із таких оглядів була і журналіст “ВЗ”. Готовність одних закладів оцінили на 100%, інші — ледве за половину дотягували. Були й такі, що їм повторні перевірки призначили. У більшості шкіл ремонтні роботи провели за кошти спонсорів та батьків. Грошима з місцевого бюджету лише школи"одиниці могли похвалитися. Як часто батькам доводиться збирати гроші на ті шкільні ремонти, і чи є серед них такі, які їх не здають, з’ясовувала журналіст “ВЗ”.

Навіть у деяких школах Львова ремонти триватимуть до кінця вересня.

Спілкуючись з батьками учнів, переконалася, що називати своїх реальних імен, не кажучи вже про прізвища, люди не хочуть. Мотивують це тим, що побоюються “репресій”, мовляв, потім батьки школярів життя не дадуть — нащо було пресі розказувати... “Представник батьківського комітету на клаптику паперу писав суму та на що вона потрібна і “пускав” поміж батьками. Спочатку ті папірці навіть на класній дошці вішали, — розповідає пані Марія, син якої навчався в одній із львівських шкіл. — Ці папірці писали щомісяця, подекуди й на батьківських зборах. Батьки бачили й здавали гроші. Кошти на ремонти я, як і інші, здавала щомісяця. Спочатку двадцять гривень, потім сорок, у кінці — шістдесят...”.

Жінка розповіла, що до цієї суми входили збори не лише на ремонти, а й на свята — Миколая, 8 березня тощо. Якоїсь конкретної звітності вона не бачила.

“Вже ті ремонти, то хай з ними, — зітхає жінка. — А що мене обурювало — нам казали підписувати якісь заяви, що школа забезпечує учнів усіма підручниками. Коли ж я написала, що кілька купила за власні кошти, мені сказали переписати заяву “правильно”... Ніхто з батьків проти цього не виступав, боялися. Щоправда, був випадок — один із татів на батьківських зборах порушив питання про те, що діти мають бути забезпечені шкільними підручниками, але не з батьківської кишені. Його ніхто не підтримав, батьки сиділи з опущеними очима, немов води у рот набрали. І я теж... На тому інцидент завершився. Ті “добровільно-примусові” місячні збори не оминули нікого. Здавали усі, навіть ті, хто кінці з кінцями ледве зводили. Батьки не хотіли, щоб потім їхні діти білими воронами були, бо на ремонт не здають”.

Пані Марія розповіла, що хоч вона та інші батьки на ремонти здавали регулярно, проте жодного покращення стану “молодшої” школи, де навчалася її дитина, не було: “Старшу школу і ремонтували, і відновлювали, вона як лялька стала, а молодша школа яка була, така й залишилася”.

Пані Ірина свого часу була головою батьківського комітету. “На батьківських зборах обговорювали суми та що саме за них ремонтуватимемо, — розповідає жінка. — За зібрані гроші, а переважно це було у кінці навчального року, купували фарби, лаки, засоби для прибирання, відра, швабри, могли придбати двері до класу”.

Екс-голова батьківського комітету каже, що здебільшого здавали усі батьки, якихось конфліктних ситуацій не було. Щоправда, батьки дітей із малозабезпечених родин на ремонти не здавали, та їх ніхто і не чіпав... Зараз, коли у школі навчається молодша дитина пані Ірини, жінка у батьківський комітет не входить. “Плачу справно кожного місяця, але не входжу у батьківський комітет, бо нині працюю — часу немає”, — пояснює.

Ще однією частиною батьківських витрат, яка входить у той таки пункт “ремонтні роботи”, є оснащення школи мультимедійними системами. Нещодавно “ВЗ” розповідав, що за батьківські та спонсорські кошти у школах куплено технічні засоби. А чому не з місцевого бюджету?

“Класний кабінет повинен бути технічно оснащений, це вимога часу, — стверджує керівник управління освіти Львівської міської ради Галина Слічна. — Для того, щоб урок був цікавим та інформаційно насиченим, бодай кілька мультимедійних проекторів мають бути у кожному навчальному закладі”.

За її словами, більшість шкіл Львова мають технічні засоби навчання. У 2007 році управління освіти закуповувало мультимедійні проектори у навчальні заклади. Крім того, багато техніки керівництвом закладів куплено за спонсорські та батьківські гроші.

У 2013 році за кошти місцевого бюджету купили інтерактивні дошки та комп’ютерні класи у середню загальноосвітню школу №66, гімназію імені Симоненка та СЗШ №55.

“Нас, директорів, звинувачують, що у школах частина ремонтів відбувається за батьківські кошти, — каже директор середньої загальноосвітньої школи національних меншин №17 Володимир Свінчук. — Думаєте, якби кошти місцевого бюджету покривали усі ремонти, фінансували заклади вчасно, то батьки би ще свої гроші збирали?! Звичайно, ні! Але реалії маємо такі, що школа розвалиться, якщо її не ремонтувати. А як її ремонтувати, якщо кошти з бюджету отримуємо не щороку? От і вкладають батьки свої гроші у шкільні ремонтні роботи. У нас навіть є стенд спеціальний, на якому ми висловлюємо подяку тим батькам, що найбільше долучилися до ремонтних робіт”.

Пан Свінчук розповів, що у СЗШ №17, як і в інших, є батьківський комітет, який займається збором грошей на ремонтні роботи. У кошторисну звітність батьківського комітету директор не втручається. Каже, може лише підказати, що здалося б поремонтувати, а батьки вже вирішують, збирати на те гроші чи ні.

“За тринадцять років, що я є директором цього закладу, за гроші місцевого бюджету у школі відремонтовано харчоблок, кілька майстерень, два туалети, нині ведуть ремонти ще двох, — продовжує пан Володимир. — За кошти міськбюджету переклали дах над спортзалом та 80% даху над школою. За батьківські ж кошти переважно ремонтуємо класи, технічно їх наповнюємо, відновлюємо підлогу, купуємо меблі та інше обладнання”.

Цього року з міського бюджету СЗШ №17 виділили 67 тисяч гривень — на ремонти туалетів. Було фінансування і в 2012 році, а от в 2011 — ні. Та школу ремонтувати треба кожного року, переконані директори шкіл.