Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Якщо батьки довіряють свою дитину вчителеві, то треба навчитися йому довіряти»

Директорка ліцею імені Івана Пулюя Ірина Хміль за чотири роки запровадила новий підхід до навчального процесу

Ще чотири роки тому Львівська середня школа № 83 особливо не відрізнялася від інших шкіл. Та все змінилося у цьому навчальному закладі з приходом нового директора — Ірини Хміль. За такий короткий термін тут не лише зроблено потужний ремонт і запрацювала кухня, хоча ще й потребує капітального ремонту (бо перед тим навіть плити для приготування страв не було), а й підхід до навчання став сучасним, таким, що кожна дитина із величезним задоволенням йде у свою альма-матер. Школа стала ліцеєм і їй присвоєно почесне ім’я великого українського науковця Івана Пулюя.

Саме пані Ірина привчила дітей пити воду протягом дня і запровадила у школі вітамінні перерви, бо дбає про здоров’я підростаючого покоління. У директорки нема особистого директорського кабінету (що мене страшенно здивувало!) — уся адміністрація школи має єдине приміщення, у якому не зачиняються двері, але є монітори, на яких можна побачити що робиться у школі на кожному поверсі і кожному закамарку.

23 грудня директор ліцею імені Івана Пулюя разом з вчителями запросили батьків на збори колективу, на яких прозвітували про кожну витрачену копійку, стан ліцею на сьогодні і розглянули невирішені проблеми. На заході побувала і журналістка «ВЗ».

— Пані Ірино, ви, мабуть, єдиний директор у Львові, який ось так привселюдно вирішує шкільні проблеми і звітує про використані кошти?

— Такий звіт перед громадськістю треба проводити, згідно з чинним законодавством. Вірю, що й інші директори також проводять звіти. Звіт директора школи — це відповідальність за навчальний процес, освітнє середовище, фінансово-господарську діяльність — усе те, що декларує відкритість директора школи до громади, як учнівської, так і батьківської, а також до громади учителів. Ще кілька років тому у цьому закладі я стикнулася з тим, що вчителі і батьки не знали, якими коштами оперує керівник навчального закладу. Бо, до прикладу, ми сьогодні звітували про 29 мільйонів. На слух — це величезна сума. З них 11 мільйонів надала держава, усі решта кошти надає місто. Насправді — це заробітна плата, податкові відшкодування, оплата комунальних послуг. Ви сьогодні побачили бюджет розвитку — це ті кошти, які Львів дає на розвиток кожної дитини.

— Це складна математика — розібратися з коштами і чітко знати, скільки куди вкласти. Хто вам допомагає з усім цим впоратися?

— У нас є фінансовий відділ (бухгалтерія), заступник директора з господарської частини, усі решта заступники, які відповідають за свої ділянки роботи. Звісно, що я усе також сама прораховую.

— Під час звіту я почула, що у вашому ліцеї, а не у спеціалізованій школі, навчаються діти з вадами розвитку. Ці дітки вчаться разом з іншими?

— Звісно! У нас нема спеціальних класів, натомість є інклюзивні класи. Дитина, яка приходить на навчання в інклюзивний клас, за потреби має ще й асистента учителя.

— Як учні ставляться до таких дітей? Чи не ображають?

— У нас у 5 класі є незрячі діти, є з іншими вадами. Але усе залежить від того, яке сьогодні наше здорове середовище. Якщо не дай боже дитина плаче, а вчитель чи директор проходить повз цю дитину, то так повз неї йтимуть учні школи. Своїм особистим прикладом любові, уваги і поваги треба прищеплювати шану до таких діток. Найпершим, хто мав бути готовий до навчання таких дітей у школі, це, звісно вчительський колектив. Ми з ними багато працювали. Я колись сказала, що зайшла сюди і відчиняю двері для дітей інклюзивного навчання.

— Бачу, що з вашим приходом до школи багато чого тут змінилося…

— Майже все — починаючи від освітнього середовища. Усе те, що ви сьогодні побачили, і комфорт у тому числі, зроблено за останні чотири роки. Якщо ти дитину поважаєш, то й створиш дитині комфортні умови — такі, які ти створюєш їй вдома. Дитина повинна мати все, щоб почуватися потрібною. Вона не повинна розуміти того, що чогось нема. Це не є питанням дитини. Бо те, до прикладу, що нема вікон, чи нема тепла, нема мультивордів — це вже проблема дорослого суспільства.

— Що робите, якщо, до прикладу, одна дитина приходить на навчання з хорошим дорогим телефоном, а в іншої такого нема, і вона не може підключитися до мережі?

—  Це також входить у наші обов’язки — робота з батьками. Цю проблематику ми розпочинаємо з початкової школи. Бо саме батьки мають розуміти — для чого дають дитині до школи телефони. Багато батьків, як відомо, не вміють користуватися правильно телефонами, ба, більше, вони ще й не хочуть вчитися. Невміння і небажання вчитися перекладається на їхніх дітей. Батьки з першого класу підписують правила, згідно з якими їхні діти стають активними учасниками колективу. Якщо дитина у початкових класах приходить до школи з телефоном для зв’язку із батьками, під час навчального процесу телефона не використовує. У нас досі не було випадку, що одна дитина прийшла з кращим телефоном, а інша — з гіршим, і це стало причиною знущань чи насмішок. У нас нема такого, що хтось з багатої сім’ї, а хтось з біднішої. Бо ми створюємо безпечне середовище. Як і не можу нічого сказати про булінг. Ми у ліцеї таких випадків не маємо.

— А якщо батьки взагалі не можуть придбати дитині телефон?

— Якщо йдеться про дистанційне навчання у 5−11-их класах, то ми забезпечували тих, хто не має відповідної техніки. Ми були одними з перших, які показали такий приклад. Так, є у нас такі діти, яким ми роздавали ноутбуки, комп’ютери, аби тільки діти мали можливість вчитися. Ба, більше, ми роздавали комп’ютери і вчителям, бо не всі їх тоді мали. От недавно під час локдауну, коли початкова школа навчалася, а старша — була на дистанційному навчанні, ми знову звернулися до батьків, особливо до тих, у кого є троє і більше дітей, з пропозицією допомоги. Кілька комп’ютерів взяли з комп’ютерного класу і зробили все можливе, аби діти мали можливість повноцінно навчатися.

— Окрім здорового харчування, саме ви запровадили у ліцеї питний режим. Як це відбувається?

— Діти повинні навчитися правильно пити воду. Коли дитина прокидається вранці, має «завести» організм і випити 100 грамів води. Пояснюємо дітям, що треба пити воду за 20 хвилин перед сніданком чи обідом. Ми в ліцеї встановили питні фонтанчики з фільтром. Давно відмовилися від пластикових стаканів. Учні мають свої пляшечки і набирають собі з цих фонтанчиків воду. Окрім питного режиму, маємо ще й вітамінні перерви — привчаємо дітей до перекусу фруктами. Щоб на перекус не була булка чи печиво, а саме фрукти і овочі

— Під час звіту ви сказали: «У нас нема дітей, які не можуть вчитися, у нас є батьки, які не хочуть допомагати своїм дітям». Що ви мали на увазі?

—  Ще не народилася така дитина, яка не може вчитися, а є батьки, які не хочуть. Є різні батьки. Або це прийшла небажана дитина, або, до прикладу, є багато мам-одиначок, яким завжди хтось винен у всьому, що трапляється навколо. А діти дуже прекрасні. Якщо батьки собі дозволяють обговорювати вчителя у присутності дитини, якщо чують, що мама чи тато може відкрити рота до вчителя, то і дитина буде це повторювати. Немає дітей, які не можуть. Є батьки, які не прийняли своєї дитини. Це ми бачимо, коли діти народжуються з особливими потребами. Це, як правило, освітня потреба. Ми робимо все для того, щоб ці діти були на рівні з дітьми зі здорового середовища. Бо мама, яка закидає вчителям, мовляв, ви нічого не знаєте і нічого не вмієте, насправді знімає зі себе відповідальність. От я привела дитину, а вашим обов’язком є її навчити. Але тій дитині ми маємо допомагати усі разом.

 — У ліцеї є обов'язкова шкільна форма?

— Ми маємо світшоти і лампочки (значки). Коли маємо годинні перерви, і діти виходять на вулицю з класним керівником, з вікна можна побачити, що лампочка жовта чи зелена. До прикладу, коли виходить перший клас, то ми вже бачимо — це вийшов клас «Горішки» чи «Бджілки», або «Промінчики». У початковій школі нема поділу на класи — А, Б, В…

— А ще почула, що ви звертаєтеся до вчителів не по імені й по батькові…

— Так, у нас є пані Ірина, пані Галина, пан Павло… І дуже правильно, а молодшим діткам легше запам’ятати.

—  А як ви дбаєте про безпеку дітей? Недавно в одній з львівських шкіл трапився неприємний інцидент, коли маніяк зайшов до школи…

— Всюди маємо камери. В освітньому бюро, де є мій стіл і столи моїх заступників, маємо монітори, на яких бачимо усе, що відбувається у коридорах. Окрім того, у нас всюди прозорі двері, і навіть в освітньому бюро. Навчаючись у канадсько-українському літньому інституті, де наші партнери надавали нам освітню підтримку, я стикнулася з тим, що у них завжди були відчинені двері. Я тільки їх зачинила, а хтось їх знову відчинив. Вони казали, що це дуже добре, бо це — безпека і вчителя, і дитини. Бо при зачинених дверях не завжди побачиш і почуєш, що робиться у класі. І ми у школі перейшли на прозорі двері. Уся початкова школа має прозорі двері, а тепер переходимо у старшій школі на такі ж. І це дуже добре, бо це стимулює до активної діяльності, як вчителя, так і учня.

— А що таке у вашій школі пленерні уроки?

—  Початкова школа вчиться у рамках школи повного дня. Їхня навчальна діяльність відбувається з 8.30 і до 15.30 і впродовж дня учні мають можливість засвоїти тему на різних заняттях. Одним із нововведень є велика годинна перерва (це і прогулянка, і дослідження в екодворику, проєктна діяльність тощо). Бо хіба може дитина у першому класі чогось навчитися за 15 хвилин? Нічого. А через ось цю діяльність дитина наздоганяє те, чого не встигла. До прикладу, учень щось рахував і не зрозумів цього завдання. Коли вийде з вчителем на вулицю, збирає каштани чи жолуді, то під час цієї прогулянки продовжує той урок математики — додає і віднімає. В ігровій формі дитина все зрозуміє. Не треба дитину затуплювати табличкою множення, їй треба так пояснити, щоб вона сама зрозуміла. Одне слово, ми розвиваємо з першого класу логічне і критичне мислення.

— На звіті ви кілька разів сказали батькам: треба навчитися поважати вчителя. Що мали на увазі?

— Має бути довіра. Якщо батьки довіряють свою дитину вчителеві, то треба навчитися йому довіряти. І з повагою далі продовжувати той шлях. Бо кожна мама хоче, щоб її дитина була найкраща. Діти — усі найкращі, але одна дитина має сповільнені можливості, інша — швидкий темп. Але це є 30 дітей, і всі хочуть сидіти за першою партою. І всі хочуть бути лідерами. Тому якщо є запитання чи пропозиції, батьки завжди можуть проговорити це з вчителем, бо ми — відкриті.

P. S. Після звіту батьків, вчителів та гостей запросили на смачний обід у шкільну їдальню. Попри те, що у їдальні ще не робили капітального ремонту, там чисто і затишно. Нам подали ті страви, які пропонують дітям.

Схожі новини