Передплатити Підтримати

«У державних лікарнях Туреччини є трикімнатні президентські люкс-палати»

«Щоправда, за такий комфорт пацієнт мусить доплатити». Про феномен турецької медицини — у розмові з відомим онкохірургом, громадським діячем і політиком Олегом Дудою


Олег Дуда (перший зліва), керівник Львівського обласного госпіталю ветеранів воєн та репресованих Максим Прикупенко (у центрі) та турецький колега, лікар-онкогінеколог, професор Насух Утку Доган. Фото з архіву Олега Дуди.

На запрошення турецької сторони, яка займається розвитком в’їзного медичного туризму, заступник генерального директора з хірургічної роботи Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру, лікар-онкохірург Олег Дуда відвідав понад десяток лікарень. І побачене, каже, його приємно здивувало. За рівнем надання медичної допомоги турецькі клініки — що приватні, що державні — нічим не поступаються європейським.

— Перший вищий навчаль­ний заклад у Турецькій Республі­ці, де, зокрема, функціонує фа­культет медицини — Університет Анкари — був заснований 1946 року, — розповів Олег Дуда. — На той момент Львівський наці­ональний медичний університет існував вже понад півтора сто­ліття. Туреччина стартувала зо­всім з інших позицій, ніж країни Східної Європи, зокрема Украї­на. Але вони не припиняють сво­їх реформ і через це так стрімко розвиваються.

Фото з архіву Олега Дуди

— Медицина у Туреччині — безкоштовна?

— Там діє загальносолідар­на система страхування: кожна людина сплачує зі своїх подат­ків 5%, і ще 7% сплачує за неї роботодавець. Ці гроші йдуть на повне медичне забезпечення — якщо пацієнту потрібна доро­га таргетна або імунна терапія, то він її отримує у повному об­сязі. Але медицина — це галузь, яка після оборонпрому вимагає найбільше коштів, тож тих гро­шей, які збираються зі страху­вання, недостатньо. Тому дово­диться виділяти додаткові суми з бюджету.

— А якщо людина не пра­цює? Туреччина — мусуль­манська держава. Мабуть, там багато жінок залишають­ся вдома з дітьми.

— Якщо дружина не працює, то вона, так само, як і діти, ко­ристується страховим полісом чоловіка. Якщо це безхатько чи просто малозабезпечена осо­ба, то їй також безкоштовно на­дадуть всю необхідну базову медичну допомогу: невідклад­ну, пролікують інфаркт-інсульт тощо. А от якщо людина не пра­цює, проте володіє нерухомим майном чи іншими благами, то страхування на неї не поширю­ється і за всі медичні послуги їй доведеться платити.

— Наскільки у них розви­нутий приватний сектор? І чи взагалі туркам цікаві приват­ні медичні послуги, адже мо­жуть отримати нічим не гірші у державній клініці й не пла­тити за це.

— Турки розуміють, що меди­цина — це бізнес і що Туреччина може непогано на цьому заро­бляти, запрошуючи пацієнтів з інших держав. Це — перше. Дру­ге: будь-хто з них може зверну­тися у приватну установу і опла­тити послугу частково. Різницю у вартості покриє держава. Це те, чого у нас немає.

— А сенс, якщо приватник надає ту саму допомогу, що й державна лікарня?

— Тут уже можуть бути нюан­си: або краща якість самої по­слуги, або кращі умови перебу­вання, або більш вигідна оплата. Наприклад, палата з покраще­ними умовами у державній уста­нові може коштувати приблизно 100 євро — такий собі «прези­дентський трикімнатний люкс». Звісно, такі «апартаменти» стра­ховка не покриє, але за бажання людина може оплатити собі пе­ребування у лікарні у більш ком­фортних умовах. У приватній клініці така ж палата може ко­штувати дешевше, і людина вже обирає, що їй більш вигідно.

— Проте у лікарнях там дов­го також не лежать?

— Ціна ліжка у лікарні набага­то вища, ніж у готелі через доро­гу — навіть якщо це дуже добрий готель.

У Туреччині людина перебу­ває у стаціонарі тільки тоді, коли це справді потрібно. Потріб­но пацієнту лежати місяць, буде лежати місяць. Але якщо не по­трібно, йому швидко й ефек­тивно нададуть допомогу і від­пустять додому. Так є у цілому світі. Перебування у лікарні ко­штує грошей. Відповідно, ніхто не може дозволити собі просто так у ній лежати.

Фото з архіву Олега Дуди

— У Туреччині спостеріга­ється дефіцит медичних ка­дрів?

— Це велика країна з 80-міль­йонним населенням, тож кого їм точно бракує — це сімейних ліка­рів. Є когорта пацієнтів, які при­ходять до сімейних не з конкрет­ними скаргами, а просто, щоб поговорити. І щоб віднадити та­ких «балакунів», була встановле­на мінімальна ціна консультації — 5 турецьких лір. Це приблизно 1 долар.

— Наскільки ретельно тур­ки дотримуються карантин­них обмежень?

— У яку установу не зайдеш — усі в масках! У магазинах — усі в масках. Штраф за перебування у громадських місцях без маски — 400 євро. Неважливо, вакци­нований ти чи ні. Жителів Туреч­чини це так навчило, що зараз на вулиці їм уже дозволили пе­ребувати без масок, але вони продовжують їх носити! Маска у закритих приміщеннях — це на­віть не обговорюється. У масці ти маєш їхати в автомобілі. Кіль­ка людей їде в автомобілі без масок — зупиняють і штрафують. Там у цьому плані все дуже сер­йозно.

— У Туреччині вакцинова­но майже 65% населення. Це дуже хороший показник. Держава застосовувала якісь важелі впливу — обов’язкову вакцинацію, соціальну рекла­му абощо? Чи люди там більш свідомі, ніж у нас?

— Там є більша довіра до ме­дичної системи. Лікар у Туреч­чині — як заступник бога. І якщо він сказав, що треба вакцинува­тися, то людина розуміє, що це треба зробити.

— Тобто самолікуванням турки не займаються?

— В аптеці без рецепта тобі ні­чого не продадуть, та й тобі ні­чого не потрібно. Тобі дають ре­цепт, ти йдеш з ним в аптеку і отримуєш ліки. Усе.

— Невже на лікарів там не скаржаться?

— Там до медиків зовсім інше ставлення, ніж у нас. Звісно, у них діє і лікарська палата, і така інституція, як служба здоров’я. І ті, і ті моніторять якість нада­них медичних послуг. Пацієнт має право поскаржитися, по­дати на лікаря до суду. Просто там не дуже й є за що скаржи­тися. Там людина всім забез­печена, а не думає, як їй саму себе полікувати. Приходить у лі­карню, де її лікують. Якщо ця лі­карня не лікує, то її скеровують у ту, яка лікує. Якщо не лікують на батьківщині, то спеціальний де­партамент, який діє при мініс­терстві охорони здоров’я, від­правляє таку людину за кордон — у ту клініку, яку вибере держа­ва і за яку заплатить держава. А у нас — інший феномен. У нас пацієнт вибирає: «Хочу у Мюн­хен», і до побачення, «везіть за будь-які гроші!». У Туреччині за весь минулий рік МОЗ скерува­ло на лікування за кордон лише 163 осіб.

— Але якщо так сталося, що лікар, наприклад, призначив неправильне лікування і суд це визнав?

— Тоді людина отримує від­шкодування у десятикратному розмірі оплати, здійсненої за це лікування.

— Туреччина пропонує якісь ексклюзивні медичні послу­ги, які приваблюють медич­них туристів з інших країн?

— Лікування псоріазу, пере­садку волосся (в аеропорту Ан­кари можна побачити чимало пасажирів з перебинтованими головами). А також реабіліта­цію після травм, лікування он­кологічних захворювань тощо. У розвиток цього напряму вони вкладають величезні кошти. У них є роботи-реабілітологи, які допомагають пацієнтам від­новлювати їхні функціональ­ні можливості. Це — дуже сер­йозні технології, і дуже дорогі. Один такий апарат може ко­штувати 400−500 тисяч дола­рів. Створюються цілі реабі­літаційні відділення, окремі корпуси тільки цим і займають­ся…

З часом, я думаю, ми буде­мо конкурувати з Туреччиною за українського пацієнта, готово­го платити за медичні послуги з власної кишені. У нас є Чорне море, є Одеса, але багато лю­дей їдуть відпочивати на Серед­земне море, до Туреччини. Так може бути і в медицині.

— Привабить співвідношен­ня «якість/ціна»?

— Саме так. Приміром, поло­ги у приватній клініці у Польщі коштують 1000 євро.

— А в українських — ще до­рожче. Ознайомилася не­щодавно з прайсом одного з приватних пологових у Києві. Стандартна ціна за фізіоло­гічні пологи — майже 50 тисяч гривень!

— У Туреччині ж пологи у при­ватній клініці обійдуться у 500 євро.

Читайте також: Як правильно харчуватися після ковіду