Передплатити Підтримати

Співець рідної землі

У Львівській національній філармонії відкрилася виставка відомого митця Ореста Сколоздри «Оспівує художник»

Орест Сколоздра

Ореста Сколоздру давно називають художником, який малює барви рідної землі. Мабуть, бачить митець усі кольори і відтінки різнобарв’я, яким так щедро наділив нашу землю Всевишній. І переносить пан Орест цю палітру на свої полотна. Тому вони такі соковиті! Щоб показати, якою неймовірною є природа довкола нас, Орест Сколоздра створив нові картини. Їх представив на персональній виставці, що відкрилася у Львівській національній філармонії.

— Пане Оресте, чому при­свячена ваша виставка?

— Назва нової виставки — «Оспівує художник». Мої робо­ти — у залах філармонії, фоє, ви­ставковому залі. Я хотів музику, яка щодня лунає у стінах філар­монії, доповнити своїми робо­тами.

— Скільки робіт представ­лено?

— На жаль, через брак місця я зміг показати лише 35 картин.

— Це нові роботи чи зібра­ли кращі з кращих з попере­дніх років?

— Останній рік у моїй творчос­ті був доволі плодотворним. Я написав багато полотен. І керів­ництво Національної філармо­нії ніби відчуло, що маю що по­казати і що сказати вибагливим львів’янам. От мені запропону­вали виставити свій доробок.

— Так виглядає, що каран­тин допоміг вам створити ба­гато нових робіт?

— Знаєте, я був «у своїй та­рілці». Бо понад усе люблю при­роду. Як відомо, художники за­вжди наодинці з природою. І карантин не карантин, різниці немає.

— Якій техніці написання картин віддаєте перевагу?

— Останнім часом зупинив­ся на олійних фарбах. Бачу в них поле широкого застосу­вання для моєї форми подачі і вираження думки у живописі. Якщо щось мені не сподобаєть­ся, можна переробити, бо олія надається до цього. Окрім того, швидко сохне. Я не завжди за­доволений своєю роботою, прискіпливо ставлюся не лише до готового твору, а й до кож­ного мазка пензликом. Хочу за­вжди щось доправити, дописа­ти…

— Ви лише поправляєте ро­боту чи можете її повністю за­малювати, якщо щось не спо­добалося?

— Від початку до кінця ніко­ли не замальовую роботу. Осно­вний кістяк моїх робіт — на при­роді. Що око схопило на перший погляд, те і викладаю. Енерге­тика вже закладена. Єдине, що наступного дня, або й навіть за тиждень, хочеться щось допо­внити. Можна, звісно, багато пе­реробити, і я це роблю, але щоб замалювати повністю свою пра­цю — такого ще не було. У мене є такі полотна, до яких я поверта­юся навіть через рік-два.

— Художники живуть з того, що продають свої картини. Чи є у вашому доробку таке полотно, з яким ніколи не розстанетеся?

— На перших порах, коли пи­сав свої картини, деякими з них був страшенно задоволений. І сам про себе казав: от цю кар­тину не продам ніколи. І ніко­му не подарую. Вважав гріхом позбутися її. Хотів, щоб саме та картина була поруч і супро­воджувала мене у житті. Однак минав рік-два, з’являлися нові картини. Ті роботи, з якими я давав собі слово ніколи не роз­лучитися, якось вже не здава­лися аж такими вагомими, бо я бачив у своєму доробку значно кращі…