Передплатити Підтримати

«Настав час, коли треба дати справжню відсіч п’ятій колоні»

Ексклюзивне інтерв’ю з мовним омбудсменом Тарасом Кременем

Тарас Кремінь. Фото з відкритих джерел

8 липня Кабінет Міністрів обрав Уповноваженого із захисту української мови. Ним став професор Миколаївського на­ціонального аграрного університету та Миколаївського об­ласного інституту післядипломної педагогічної освіти Тарас Кремінь. Які завдання перед собою ставить новообраний по­садовець, на які сфери життя поширюється закон про функці­онування української мови, який прийняли торік, і як омбуд­смен стежитиме за його виконанням, Тарас Кремінь розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналістові «ВЗ».

— Відомий громадський діяч, борець за українську мову Святослав Літинський був ва­шим конкурентом. Чи буде­те пана Святослава брати до своєї команди?

— Дякую «Високому Замку» за те, що приділив увагу початкам роботи офісу Уповноваженого із захисту державної мови. Це важ­ливо, особливо у ці дні, коли дех­то з політиків намагається по­ставити під сумнів важливість державної мови. Це вже другий конкурс. Я брав участь і у першо­му, який відбувся торік восени, і тепер. Зі Святославом знайо­мі близько року. Не вважаю Свя­тослава ані опонентом, ані своїм конкурентом, а швидше, союз­ником. Ми домовилися: яким би не був результат, будемо співп­рацювати. Щиро розраховую на таких людей, як Святослав Лі­тинський, які не за посадою, а за громадянським обов’язком об­стоюють інтереси мовного зако­ну, у тому числі й на судових за­сіданнях.

— Як будете реагувати на публічні виступи народних де­путатів, міністрів та інших ви­сокопоставлених чиновників російською мовою?

— Мені здається, голові Верхо­вної Ради України Дмитру Разум­кову вистачає мудрості й автори­тету для того, щоб ігнорування державної мови під час виступів, під час слухань, роботи комітетів можна було зупинити. Готовий з ним зустрітися не лише тому, що я йому симпатизую як одно­му з наймолодших спікерів В Р України за всі роки незалежнос­ті, а ще й тому, що його дружина Юлія Володимирівна — уроджен­ка Миколаєва. Коли вона була студенткою Миколаївської фі­лії університету культури, захо­плювалася естрадною діяльніс­тю і виконувала чимало пісень, написаних на слова мого батька — відомого українського поета, Шевченківського лауреата Дми­тра Кременя. Тож звертатиму­ся до нього офіційно з тим, щоб норми закону неухильно вико­нувалися. І не важливо, хто це — народний депутат чи працівники секретаріату, помічники народ­них депутатів.

— Ваша попередниця Тетя­на Монахова подала у відстав­ку, по суті, так і не розпочавши роботи. Вона не мала ані при­міщення, ані штату, ані фінан­сування. Ви про це все зна­ли, коли йшли на цю посаду. Чи обговорювали такі питан­ня напередодні призначення і що вам пообіцяла влада?

— Якщо подивитися уважно на мою біографію, жодним чи­ном не можна сказати, що у ній траплялися якісь випадковості. Чи коли я навчався в універси­теті і займався активно громад­ською діяльністю, чи підвищував свій професійний рівень, коли навчався в аспірантурі і докто­рантурі, чи коли став депута­том обласної ради, очолював об’єднану опозицію у 2013−2014 роках на Миколаївщині, а у 2014 році після Революції гідності став керівником Миколаївської об­ласної ради. Тому думати, що мені не вистачає духу, патріотиз­му або досвіду, було б некорек­тно. 14-й рік для Миколаївщини, як і для півдня загалом, це наступ ідеології «руской вєсни», початок гібридної війни, боротьба про­ти пропаганди, націленої на роз­кол суспільства. Ну і, зрештою, промовистою є моя депутатська діяльність як голови підкомітету. Не вважаю, що труднощі, з яки­ми зустрілася моя попередниця, не давали можливості розпоча­ти роботу. Для цього достатньо було мати відповідний досвід, у тому числі організаційної ді­яльності і правозахисної. Мені здається, вона не відповідала вимогам і критеріям, які були по­ставлені Законом України про мову. Тому результати її діяль­ності позначилися таким дивним стартом роботи і таким незро­зумілим фіналом. Що я особис­то зробив за минулий тиждень? Всі основні документи стосовно мого призначення вже є. Підго­товлено документи на реєстра­цію, визначено місце реєстрації, тобто юридична адреса. Є про­єкт штатного розпису. Набрав групу людей, які мають величез­ний досвід роботи на державній службі, у частині державної мов­ної політики, також вже підібрано людей, які по різних регіонах мо­гли б бути представниками офі­су Уповноваженого. Святослав Літинський — один із тих, хто до­помагатиме реалізовувати дер­жавну мовну політику на терито­рії Західної України.

— Ви повинні бути на сторо­жі закону про функціонування української мови як державної — і це зрозуміло. Обстоюван­ня закону може спровокува­ти конфліктні ситуації, зокре­ма з представниками влади, серед яких багато російсько­мовних. Та й навіть відвертих українофобів. Досить згадати пана Бужанського. Як давати­мете собі раду з цим? Наскіль­ки ви готові бути безкомпро­місним і принциповим?

— Закон про мову є одним із найкращих, який тільки міг бути подарований Україні за роки незалежності. На жаль, він був ухвалений лише 2019 року. Щодо маргінальних випадків ре­акції п’ятої колони на основні елементи закону — маю на ува­зі незалежність, соборність, то офіс омбудсмена відчуває си­туацію в Україні, а отже, буде­мо стояти на захисті національ­них інтересів нашої держави.

— Ви — співавтор Закону про забезпечення функціонауван­ня української мови як дер­жавної. Чи будете зараз до­опрацьовувати цей закон? Якщо будете, то що насампе­ред хочете змінити?

— Сьогодні на порядку ден­ному не стоїть питання внесен­ня якихось змін, бо закон ще повністю не запрацював в Укра­їні. Окремі з норм мають запра­цювати з 1 вересня 2020 року, і власне цю фабулу взяв за осно­ву дискредитації один із пред­ставників «Слуги народу», про­понуючи відтермінувати початок навчання державною мовою у середній і старшій школі здо­бувачів освіти, які у початко­вій школі навчалися мовою на­ціональних меншин, насправді — російською. Тому треба захи­щати ці положення, займати­ся популяризацією основних ка­нонів цього документа для того, щоб у нас не було подвійних тлумачень. Уже рік, як держав­ні службовці повинні спілкувати­ся у своїй професійній діяльнос­ті українською мовою. Вже рік, як система освіти повинна пере­йти на ці щаблі і вимагати від пе­дагогічних працівників не тільки застосування державної мови, а й високого рівня викладання державної мови. Згідно із Зако­ном про освіту, прийнятим у 2017 році, співавтором якого я є, пе­редбачено створення державної служби якості освіти. Руслан Гу­рак, який очолює цю службу, не­ухильно стоїть на тому, аби пе­ретворити роботу із сертифікації вчителів від рівня добровільного оцінювання педагогічних праців­ників до рівня обов’язкового. Що це нам дає? Можливість, з одно­го боку, стимулювати учителів до того, щоб сумлінніше ставилися до своїх службових обов’язків, бо у когось є контракт, а дех­то повинен розуміти, що добро­вільна, а також обов’язкова сер­тифікація дає можливість доплат за престижність педагогічної праці. Мені б дуже хотілося, щоб наші вчителі мене почули і ви­магали від місцевої влади як­найшвидшого підвищення квалі­фікації і якнайшвидших доплат, але за умови неухильного вико­нання роботи із підвищення ви­кладання окремих дисциплін. Я зустрівся з учителями зі своєї рідної Миколаївщини, вони ка­тегорично проти будь-яких змін, які пропонує пан Бужанський, бо проведено колосальну робо­ту за останні три роки з тим, щоб основні дисципліни викладали з 1 вересня виключно державною мовою. Державна мова у викла­данні основних дисциплін пови­нна залишатися українською. Відчуваю, що можливий протест з боку учителів, профспілок нау­ково-педагогічних працівників, а також інших галузей, які не ро­зуміють у цьому контексті, наві­що Верховна Рада сіє конфлікт на рівному місці.

— Якщо вчителі, директо­ри шкіл, викладачі вищих на­вчальних закладів не будуть дослуховуватися до того, що ви кажете, як будете вплива­ти?

— Щодо керівників закладів освіти усіх рівнів, то вони всі ма­ють контракти. Є прості механіз­ми, як переглянути контракти і їх анулювати. Керівник, який пору­шує умови контракту, на які по­трапив за результатами конкур­су, може бути переведений на іншу посаду або звільнений зі системи педагогічної освіти. Але я думаю, що це крайні випадки.

— На українському телеба­ченні з роками має бути понад 90 відсотків контенту україн­ською мовою. Багатьом це не подобається, а деякі канали вперто далі ведуть програми російською.

— Протягом минулого тиж­ня Нацкомтелерадіо розпочав позачергову перевірку окре­мих радіостанцій саме через те, що були порушені мовні квоти. З Нацкомтелерадіо будемо тіс­но співпрацювати, не дублювати роботу, а допомагати одне одно­му, щоб представники медіа до­тримувалися мовного закону. Це принципово важливо. Йдеться про інформаційний простір, який повинен відповідати реаліям як на території України, так і поши­рюватися на окуповані території, а також за кордон і давати прав­диву інформацію державною мо­вою. Подивіться, яка реакція з боку представників української громади світу на мовний кон­флікт з приводу законопроєкту Бужанського. Це один із тих важ­ливих сигналів, який іде від го­ловних дипломатів Української держави у світі.

— Коли ввели Закон про квоти на телебаченні, фільми для прокату, які колись були зняті російською, мали право з’являтися на екрані або з ду­блюванням українською, або з титрами. Однак з приходом нового президента цей закон якось нівелюється. Будете за цим стежити і як будете реа­гувати?

— Україна — парламентсько-президентська країна. Тому я б не говорив, що це пов’язано з прихо­дом до влади іншого президента. Парламент має функції контролю і над урядом, і над Міністерством культури та інформаційної полі­тики, тісно співпрацює з Радою національної безпеки і оборони України і Нацкомтелерадіо. Вер­ховна Рада повинна продемон­струвати державницьку позицію замість того, щоб ігноруванням чи замовчуванням основних кон­ституційних принципів, а також законних принципів, ухвалених за роки незалежності, підігру­вати п’ятій колоні. Не вірю, що у Верховній Раді так мало патрі­отів. Бо там є і учасники бойо­вих дій, і науковці, представники професійних спільнот, люди, які виборювали незалежність. Пар­ламентсько-президентська рес­публіка — це найбільший контроль за всім, що відбувається.

— У час пандемії штрафують продавців за те, що працюють без масок і рукавичок, однак чомусь не штрафують за те, що обслуговують недержав­ною мовою…

— Треба чітко моніторити таку ситуацію. Місцевій владі виста­чить розуму і сил з цим розібрати­ся, бо ще не скасовано такі орга­ни, як обласні держадміністрації, а також обласні ради і мери міст та новостворені об’єднані тери­торіальні громади. Вони пови­нні бути зацікавлені не лише у бюджетних надходженнях, а й у тому, щоб кожен із законів, який діє на території України, вико­нувався у повному обсязі. Я б не сказав, що ці проблеми характер­ні для окремих регіонів. Це про­блема, що характерна для Украї­ни в цілому. От і настав той час, коли треба дати справжню відсіч п’ятій колоні. Один із таких фор­матів — неухильне дотримання закону. Реагуватиму на такі речі жорстко у тих випадках, коли чи­новники, власники торговель­них мереж, засновники закладів культури будуть системно ігно­рувати закон. Це і є моя функція — захищати право громадян на отримання послуг та інформації державною мовою.