«Зеленський — вже третій президент, який хоче переписати Конституцію»

Президент Володимир Зеленський 16 січня відкликав поданий ним раніше скандальний проєкт закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» (реєстраційний номер 2598) і скерував його на доопрацювання. Однак розслаблятися не варто. Адже це не перша спроба внесення «косметичних правок» у цей законопроєкт.

Нагадаємо, одіозний законопро­єкт щодо децентралізації влади президент Зеленський вперше вніс до Верховної Ради торік 13 грудня. У документі, зокрема, пропонувалося ліквідувати поняття «район», натомість ввести поняття «округ», запровадити інститут префектів замість голів район­них та обласних держадміністрацій, ви­окремити такі адміністративно-тери­торіальні одиниці, як громада, округ, область, А Р Крим. Законопроєкт роз­критикували у своїй спільній зая­ві міські голови міст України, голо­ви об’єднаних територіальних громад, експерти, які працюють у галузі децен­тралізації. Йшлося про те, що ці зміни фактично знищують місцеве самовря­дування, роблячи його підконтрольним президентській гілці влади.

Коли пристрасті в середовищі екс­пертів сягнули точки кипіння, прези­дент відкликав свій законопроєкт бу­цімто для внесення у нього змін. Однак 27 грудня після внесення «косметич­них правок» знову виніс його на роз­гляд парламенту. «Спроба номер два» також видалася невдалою, адже тепер до українських експертних кіл долучи­лися і закордонні. 13 січня з’явилася друга спільна заява міських голів, го­лів громад, експертів у галузі децентра­лізації, під якою підписалося ще більше осіб, ніж попереднього разу, — близько тисячі. Підписанти заяви закликали на­родних депутатів не голосувати за за­конопроєкт. А також своє обурення ви­казав і світ. Так, посольство Німеччини, посольство Канади, посольство Шве­ції, посол ЄС в Україні виступили про­ти змін до Конституції у такому вигля­ді й наголосили, що ці зміни обмежують демократичні процеси, не відповіда­ють європейській Хартії місцевого са­моврядування. Міжнародна спільнота підтримала вимоги українських експер­тів щодо необхідності проведення ши­рокого обговорення та консультацій стосовно законопроєкту. І от 16 січня президент, після консультацій, але не з експертами, а з нардепами від парла­ментської монобільшості, тобто фракції «Слуга народу», знову відкликав законо­проєкт. Про перспективи такої законот­ворчості та її небезпеки для місцевого самоврядування України із журналістом «ВЗ» поспілкувався регіональний кон­сультант Асоціації міст України Во­лодимир Хрущак.

— Хто писав перший варіант цього президентського законопроєкту?

— Конкретно ніхто про це не говорить. У Зеленського кажуть, що його писа­ли найкращі експерти з конституційного права в Україні. Але вони написали його таким чином, що це викликало суціль­не обурення. Коли почалася критика за­конопроєкту, була думка фракції «Слуга народу», що вони цей законопроєкт все одно приймуть і для цього скличуть по­зачергове засідання ВР. Але потім вони, очевидно, під тиском усіх цих заяв, дали задній хід.

Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія повідомив, що ці зміни будуть узгоджувати в першу чергу з Асоціацією міст України, яка першою сказала йому категоричне ні. Тобто текст цього зако­нопроєкту шукатимуть шляхом консен­сусу. Але виникає просте питання: чому цього не зробили раніше? Адже є Асоці­ація міст України, є U-LEAD (паралель­на структура, яка працює у галузі децен­тралізації і фінансується Євросоюзом), є архітектори реформи децентраліза­ції, які займаються нею уже багато років. Тож треба було сісти за круглий стіл із людьми, які цю реформу робили чотири роки, і все це проговорити. Оскільки цьо­го не зробили, виникає питання: може, вони навмисне хотіли зробити такі змі­ни до Конституції, щоби фактично похо­вати місцеве самоврядування? Тому що ці зміни дуже погані.

— Нагадайте, які зміни пропонува­лися до Конституції?

— По-перше, впровадження посади префекта (замість голови обласної дер­жавної адміністрації і голови районної державної адміністрації), який здійсню­ватиме функції виконавчої влади і вод­ночас контролюватиме органи місцевого самоврядування. Це, по суті, інструмент тиску на місцеве самоврядування, адже префект може зупинити будь-яке рішен­ня органу місцевого самоврядування (ОМС), може впливати на будь-що, навіть на кадрові рішення. Наприклад, не спо­добався йому якийсь голова — він може його шантажувати, постійно зупиняючи рішення його сесії. Поміж тим, зупинення актів ОМС суперечить ст. 8 Хартії місце­вого самоврядування (яку Україна підпи­сала) щодо адекватності заходів адміні­стративного впливу.

Також закон наділяє префекта майже всіма повноваженнями органу місцевого самоврядування. На відповідній терито­рії ОМС він може видавати будь-які акти. Тобто фактично він може керувати місь­крадою, ОТГ — замість голови. Він поєд­нує функції виконавчої влади та контро­лю, підміняє судову гілку влади.

А от президент отримує право зупи­няти акти ОМС та замінювати їх свої­ми представниками. В результаті ство­рюється вертикаль державної влади замість місцевого самоврядування єв­ропейського зразка. По суті, формуєть­ся авторитарна держава.

По-друге, зменшуються фінансові га­рантії місцевого самоврядування. Скасо­вуються положення Конституції України, які зобов’язують державу в повному об­сязі фінансувати делеговані місцевому самоврядуванню повноваження (освіта, охорона здоров’я, соцзахист, культура, спорт). Це призведе до «знекровлення» місцевих бюджетів, погіршить якість по­слуг для жителів громад.

Як сьогодні відбувається фінансуван­ня освіти в ОТГ? Держава фінансує зарп­лату педпрацівників, які безпосередньо навчають дітей. А утримують школи ор­гани місцевого самоврядування (тобто виділяють кошти на зарплату непедаго­гічного персоналу і комунальні послуги). Це дуже розумне рішення, тому що гро­мада на місці знає краще ситуацію у сво­їх школах, знає, скільки шкіл вона собі може дозволити. Якщо школи малокомп­лектні, їх можна об’єднати, знизити сту­пінь, довозити дітей тощо — залежно від того, скільки громада має коштів. Але якщо держава відмовляється оплачува­ти працю педпрацівників, то може виник­нути ситуація, що громада не зможе собі дозволити достатньої кількості педаго­гів. Тоді доведеться скоротити кількість уроків. Це взагалі абсурд. Хто відповідає у нашій державі за освіту? Міністерство освіти, тобто держава.

Третє: запровадження так званих окружних рад замість районних. Коли починалася реформа децентралізації, у нас було три рівні влади — обласний, ра­йонний і місцевий. Тобто обласна рада, районна рада і місцеві ради (сільські, селищні й міські). Районну ланку ця ре­форма мала ліквідувати. Тому що кож­на ОТГ має повноваження керувати на своїй території всім — освітою, охороною здоров’я, культурою, спортом — тим, що раніше робив замість неї район. Вона та­кож має пряме фінансування з держбю­джету.

Тепер, згідно зі змінами до Конститу­ції, ці райони збільшуються, створюють­ся округи, і в цьому окрузі має бути знову ж таки окружна рада, яку треба фінансу­вати і яка насправді невідомо чим буде займатися. Тому що всі повноважен­ня, які доти мав район, уже має грома­да. Для чого тоді потрібна окружна рада? Це незрозуміло. Тобто створення окруж­них рад, які пропонує проєкт змін до Кон­ституції, звужуватиме повноваження са­моврядування базового рівня, виникнуть конфлікти між окружними радами та ра­дами міст і ОТГ.

— Як можна протидіяти прийняттю цих абсурдних змін до Конституції?

— Тільки відкрито висловлюючи свою позицію. Що власне і робили АМУ, місце­ві лідери і експерти. Фактично вони зупи­нили процес цих змін до Конституції. Те­пер є очікування, що президент все-таки доручить своїм фахівцям, які писали ці зміни, зібратися з експертним середови­щем і погодити найбільш проблемні по­ложення. Іншого шляху немає.

Володимир Зеленський — це вже тре­тій президент України, який хоче перепи­сати Конституцію. Леонід Кучма у 1999 році дуже хотів змінити Конституцію, коли провів свій псевдореферендум. Хо­тів двопалатний парламент, скоротити кількість депутатів і засідати в тому дво­палатному парламенті як почесний се­натор. На щастя, тоді Венеційська комі­сія зупинила цей процес. Та й депутати не хотіли за це голосувати. Потім у 2010 році Віктор Янукович одразу після вибо­рів повернув собі всі старі повноваження, створив суперпрезидентську республіку, і закінчилося все другим Майданом.

А Зеленський — третій. Ми добре зна­ли, хто такий Кучма і хто такий Янукович, але хто такий Зеленський, до кінця не знаємо і досі. Він нам розповідав про те, що збудує чесне і відкрите суспільство, буде боротися із зубожінням, розвива­тиме економіку, подолає корупцію тощо. Коли ж дійшло до діла, то він не припи­няє спроб у той чи інший спосіб узурпу­вати владу. Вже два його рішення оскар­жив Конституційний Суд (про заборону «кнопкодавства» та про запроваджен­ня інституту уповноважених Верховної Ради). І от тепер пропонуються такі зміни до Конституції, які фактично встановлю­ють авторитарний режим, знищують міс­цеве самоврядування.