Передплата 2024 «Добрий господар»

Батіг проти корупціонерів чи пряник для «павликів морозових»?

Про підводні камені закону щодо захисту викривачів корупції і різницю між викривачами та стукачами

Зе!гасло «Здай корупціонера — отримай 10%» не залишилося порожньою обіцянкою, яка застрягла на виборчих білбордах. Уже з 1 січня наступного року набуде чинності закон, в якому передбачена не тільки грошова винагорода (щоправда, лише за допомогу у виведенні на чисту воду «крупнокаліберних» корупціонерів), а й гарантії захисту для викривачів корупції та їхніх близьких. Ухвалення цих норм викликало як словесні плювки від тих, хто охрестив закон індульгенцією для стукачів, так і критику з боку тих, хто називає риторику про «павликів морозових» маніпуляцією і апелює до світової практики захисту викривачів. Що збурило одних і викликає занепокоєння в інших — у розмові з експерткою у сфері антикорупційної політики, керівницею Міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції в Україні Національного університету «Києво-Могилянська академія» Оксаною Нестеренко.

— Спроби узаконити гарантії для викривачів, причому не тільки корупції, були ще у попередньому парламенті. Але законопроєкт, до розробки якого мали стосунок і ви, так і залишився непроголосованим. Хоча часу у депутатів було вдосталь — майже три роки.

— Запит на ухвалення такого законопроєкту був, зважаючи на масштаби проблеми, коли люди, які наважилися піти проти несправедливості, заявити про зловживання, часто залишалися беззахисними — сам на сам зі системою. Їх цькували, переслідували, як це було, наприклад, з Ларисою Гольник (проблеми у судді почалися після того, як вона заявила про спробу підкупити її у справі проти тодішнього полтавського мера Олександра Мамая. — «ВЗ»). Розуміння, наскільки важливим є захист таких людей, — це питання морального розвитку суспільства. В Україні ні суспільство, ні політична еліта у цьому плані не дозріли. І це — колосальна проблема.

— Ви кажете про моральний розвиток суспільства, а хтось киває на аморальність уваленого закону, називаючи його законом про захист стукачів. Чому виникла така інтерпретація, і чи є для неї підстави?

—  Такі речі поширюють або ті, хто застряг у «совку», або люди, які свідомо маніпулюють інформацією. Є величезна різниця між стукачами і викривачами. Стукачі — це люди, які не лише за радянських часів, а й у будь-якому тоталітарному чи авторитарному режимі, робили доноси на своїх колег, друзів, сусідів про те, що вони не поділяють лінію партії, тобто виступають проти режиму. Стукачі доносили державі на представників суспільства. З викривачами ситуація зовсім інша. Це люди, які, навпаки, інформують суспільство про те, що окремі представники влади зловживають своїми повноваженнями у власних інтересах, порушують закон і їх треба зупинити. Нав'язування ярлика «стукачі» — це намагання дискредитувати таких людей.

Викривачі були і в СРСР. Але для них усе, на жаль, погано закінчувалося — зазвичай таборами. Бо, роблячи свої викриття, вони наївно вважали, що мають місце зловживання окремих людей, а не системи у цілому.

— Нардеп з «Батьківщини» Сергій Власенко (який перед голосуванням законопроєкту у другому читанні сипав поправками до нього), обурювався, що поняття «викривач» прописане настільки широко, що ні в які цивілізовані рамки, мовляв, не лізе. Цитую: «Викривач, згідно з міжнародними нормами, документами Ради Європи, — це людина, яка працює всередині системи і якій достеменно відомо про здійснення фактів корупції. А не той громадський активіст, який проходить повз хату митника, припустимо, і говорить, що це корупціонер».

— Таке враження, що депутат Власенко або не читав останню редакцію законопроєкту, або навмисно перекручує інформацію. У попередньому варіанті справді було широко прописано поняття «викривач». Але у кінцевій редакції його звузили, прописавши, що людина, яка, повідомляє інформацію, має бути пов'язана із закладом чи установою, щодо якої здійснюється викриття, трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання. Наприклад, я працюю чи навчаюся в університеті і стала свідком якихось корупційних схем. Якщо я повідомляю про це спочатку, наприклад, в університеті, у спеціальний відділ, чи звертаюся до правоохоронних органів, тоді я викривач і підпадаю під дію ухваленого закону. Але якщо це робить якийсь мій знайомий, який почув від мене про ці корупційні схеми, але не має жодного стосунку до університету, то він не підпадає під статус викривача.

Ба більше: на жаль, згаданий закон не захищає активістів, представників громадських організацій. Хоча саме до них часто і звертаються викривачі, а потім на цих активістів тиснуть (способів є багато) ті, хто фігурує у викриттях.

— Інша норма, яку критикував Власенко, говорячи про заохочення «стукацтва», — передбачена законом можливість подавати анонімні повідомлення про корупцію. Мовляв, «безіменні» заяви не повинні взагалі розглядатися, «як це робиться в усьому світі»…

— Коли говоримо про викривачів, то треба розуміти, що саме повідомлення нічого не вартує — цінність мають надані факти, документи. І якраз анонімність тут дуже важлива. Така практика існує в інших країнах, і це нормально. Питання лише у тому, чи належно буде забезпечений захист анонімних каналів у нас. Справжній анонімний канал — це коли я передаю документи, наприклад, через електронну пошту, і точно можу бути впевнена, що мою ІР-адресу не відстежать і не зможуть встановити мою особу. В іншому разі яка це анонімність?!

— Чи достатньо у законі запобіжників проти можливих зловживань з боку тих, у кого може виникнути спокуса скористатися статусом викривача для банальної помсти, розправи з конкурентами чи задля наживи (винагорода у кілька мільйонів гривень — заманливий аргумент)?

— Розмови про можливі маніпуляції, заробітчанство дуже перебільшені. Кажу це як людина, яка займається питанням захисту викривачів 13 років і за весь цей час не стикалася з такими випадками. Навіть якщо припустити, що хтось надумає когось шантажувати чи захоче скористатися можливостями для недобросовісної конкуренції, ризики можуть виявитися неспівставними з вигодою. Це стосується і матеріальної вигоди. Коли на кону твоє життя, здоров'я та безпека твоїх близьких і 10% винагороди, багато хто сто разів подумає, що цінніше і важливіше.

Навіть якщо ти чесний викривач, 100-відсоткових гарантій, що не зазнаєш тиску і переслідувань за свої дії (навіть попри передбачений законом захист) немає. Це стосується і найбільш розвинутих демократій, не кажучи вже про країни з такими корумпованими на всіх щаблях системами, як в Україні. Проти тебе може спрацювати вся машина. Захотіли звільнити — звільнять. А довести, що зробили це, аби помститися, складно. Коли моєму знайомому, який теж був залучений як експерт до розробки попереднього законопроєкту щодо захисту викривачів, сказали: «От як цей класний закон приймуть, зможеш стільки викривати», він відповів: «Навіть з хорошим законом не буду, бо знаю, чим це закінчується».

— Хочете сказати, що й ухвалений у нинішній редакції закон не гарантує належного захисту для викривачів?

— Так. Він захищає лише частково і лише викривачів корупції. Немає комплексного вирішення проблеми. Якщо, наприклад, поліцейський вирішить повідомити про те, що його колеги катували людину, аби вибити з неї покази, немає гарантії, що завтра його не звільнять через скорочення штату чи профнепридатність. Людина, яка зробить таке викриття, не захищена відповідним законом, бо повідомила не про корупційне правопорушення. Але хто сказав, що повідомлення про катування у поліції менш важливе, ніж повідомлення про корупцію? Мають бути гарантії захисту не лише для викривачів корупції, а й викривачів у сфері порушення прав людини, екології і так далі. Так, як це передбачено у Директиві Є С щодо захисту викривачів.
Були сподівання, що напрацювання, які справді відповідали найкращим європейським стандартам, візьмуть за основу при розробці відповідного законопроєкту, який був поданий до нинішньої Верховної Ради президентом Зеленським. Але не так сталося, як гадалося. Закон ухвалили, проте, крім позитивних моментів, є чимало «але».

Якщо говорити про позитиви, то важливим є посилення захисту трудових прав викривачів. Якщо людину звільнили, посилаючись, наприклад, на скорочення штату, чи не хочуть продовжувати контракт, закон вимагає від роботодавця надати незаперечні докази того, що звільнення чи відмова від продовження контракту жодним чином не була пов'язана з тим, що ця людина зробила викриття. Якщо людина не хоче далі працювати там, де для неї можуть бути створені нестерпні умови, то упродовж двох років після звільнення або до моменту, поки не знайде іншу роботу, їй мають виплачувати середньомісячну зарплату, яка була на попередньому місці роботи.

Інший важливий момент стосується правової допомоги. У нас є непоганий закон про надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до нього, кожен має право на безкоштовні юридичні консультації Але на адвоката, який добре оплачується і зацікавлений у справі, мають право лише окремі категорії громадян. До них тепер належать і викривачі корупції. Залишається сподіватися, що адвокати відповідально робитимуть свою роботу, і це дозволить хоч якось захищати викривачів від можливих «наїздів».

А «наїзди» можуть бути різними. Навіть у законі є норма, яка може слугувати інструментом тиску на викривачів. У тексті законопроєкту до першого читання було прописано, що викривач «звільняється від цивільно-правової відповідальності за шкоду чи збитки, що стали результатом здійснення повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень». І це відповідало рекомендаціям Директиви Є С. Але між першим та другим читанням з'явилася правка, яку у профільному комітеті назвали всього лише редакційною. У законопроєкті прописали, що у разі здійснення завідомо неправдивого повідомлення викривач не звільняється від цивільно-правової відповідальності. Що це означає на практиці? Усі, наприклад, знають, що є побори у школах.

Обурена мама пише у Facebook: «Директор тисне на вчителів, щоб ті змушували батьків знову здавати гроші на штори». Директор подає позов і виграє. А маму, яка намагалася донести правду, карають, змушуючи сплатити кілька тисяч гривень. Чи інший приклад. Людина працює на державному підприємстві і бачить, що щось не так з публічними закупівлями. Зібрала документи, передала у правоохоронні органи і попросила провести перевірку. Після цього хтось з правоохоронців зливає інформацію керівникові викривача.

Цей посадовець йде до суду і каже: «Ось ця людина повідомила інформацію — повідомила, перевірка встановила, що я вчинив корупційне правопорушення — ні (у нереформованій системі із цим не проблема), все — значить, людину потрібно притягнути до відповідальності за повідомлення завідомо недостовірну інформації». І ніхто не доводить цю нібито завідому недостовірність. Спираються лише на те, підтвердила перевірка викладені факти чи ні. Але це порушує всі стандарти. Європа вже набила на цьому ґулі і сказала, що так не має бути. Одна річ, коли людина сфальсифікувала документи — за це має бути кримінальна відповідальність. Але якщо у людини є документи, які можуть свідчити про можливі факти корупції, не завдання цієї людини, розбиратися, що і як. Вона лише інформує, а далі вже справа за правоохоронними органами.

Схожі новини