«У кримчан вкоренилося почуття страху, якого не було за української влади…»

Деокупація півострова станеться під час розвалу російської імперії, — вважає колишній житель Сімферополя

Андрій Щекун

Разом з п’ятою річницею перемоги Революції гідності, жорстокої розправи над її активістами згадуємо і п’яті роковини російської окупації Криму. Про цю драматичну сторінку у нашій історії, наслідки віроломного вторгнення агресора, перспективи повернення півострова у лоно України кореспондент «Високого Замку» розмовляє з колишнім кримчанином, екс-співкоординатором руху «Євромайдан-Крим», колишнім бранцем російських спецслужб, а нині гендиректором державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» Андрієм Щекуном.

— Багато російських вій­ськовослужбовців носять ме­даль Міністерства оборони РФ «За повернення Криму». По­чатковою датою цього «повер­нення» на ній вказано 20 лю­того 2014 року, коли ще при владі в Україні був Янукович. Що для вас означає ця цифра?

— Цим написом російська влада зафіксувала початок оку­пації частини України. Це пере­конливий доказ для вітчизня­них і міжнародних судів, в яких рано чи пізно розглядатиметь­ся справа про російське втор­гнення в Україну. У Гаазі повинен відбутися новий «Нюрнберзь­кий процес» — цього разу над ім­перською Росією. Усіх тих, хто носить ці медалі, тобто тих, хто брав участь у захопленні нашої землі, має бути притягнуто до кримінальної відповідальності. І вони її не уникнуть.

— Які настрої панують се­ред жителів Криму на шос­тому році життя під окупа­ційною владою? «Жить стало лучше, жить стало веселей»? — як казав колись Сталін…

— Хоч я нині живу у Києві, але підтримую зв’язки з українськи­ми патріотами в окупованому Криму. Ситуація там змінилася — порівняно з 2014 роком, коли проросійське населення було в ейфорії від появи «зелених чо­ловічків». Негативні наслідки окупації кримчани відчувають не тільки в економіці, що сут­тєво вдарило по гаманцю біль­шості тамтешнього населення. А й через обмеження власної свободи. У людей вкоренило­ся почуття страху, чого не було за української влади. Якщо рані­ше вони могли вільно розмовля­ти на вулицях, то тепер все біль­ше перешіптуються. Цей страх через «стукачів», які працюють на спецслужби Російської Фе­дерації, виявляючи противни­ків окупаційної влади. Крим по­вертається у часи жорсткого сталінізму, який пережили наші предки у часи СРСР. Кримча­нам не дають розвивати влас­ний бізнес. Знаю багатьох пред­ставників середнього класу, які намагаються все своє майно продати і почати справу на ма­териковій Україні. Особливо ба­гато підприємців постражда­ло у Севастополі. У них забрали виробництво, приватизовані за часів України земельні ділянки. Сотні кримчан постраждали че­рез будівництво автотраси «Тав­рида» — без будь-яких законних рішень представники російської окупаційної влади прокладають цю трасу по землях цих грома­дян. За іронією долі, серед по­страждалих є і ті, хто чекав оку­пантів. Тепер вони зрозуміли, що таке Україна, а що таке авто­ритарна Росія…

Нинішній стан справ у Кри­му найкраще ілюструють полі­тичні переслідування. Однією з жертв окупаційного режиму є колишній фермер Володимир Балух, який навіть після при­ходу російських агресорів на своєму будинку вивішував си­ньо-жовтий прапор і таблич­ку «Вулиця героїв Небесної со­тні». Окупанти його не зламали ні фізично, ні морально. Нама­галися дискредитувати його, підкинувши патрони, пробува­ли звинуватити в екстремізмі. Нині невідомо, де саме перебу­ває цей політв’язень. Про це не знають ні його рідні, ні адвокат Дмитро Дінзе, ні правозахисни­ки, ні владика Климент, який на громадських засадах захищає Володю.

— Якби зараз можна було провести вільне і таємне опи­тування кримчан — чи хотіли б вони повернутися до України?

— Неможливо провести такий місцевий референдум. У найкра­щому випадку його можна було б ініціювати через п’ять-шість-сім років після цілковитої деокупації. Не може бути вільного голосу­вання за присутності агресора! Люди найперше мають позбути­ся того відчуття страху, про який ми говорили раніше. 40−50% жителів Криму — це люди, які бо­яться. Вони не ходили на окупа­ційний плебісцит, їхньої думки ніхто не питав, але їхні голоси за­писали у показники «кримського референдуму» 16 березня 2014 року. Сьогодні не можна поба­чити реальної картини настроїв. До початку окупації близько 30% кримчан підтримували Украї­ну (це показали результати ви­борів до Верховної Ради Украї­ни у 2012 році). Приблизно така ж кількість населення мала про­російську орієнтацію. Всі решта — це люди, яким була байдужа власна доля, власне майбутнє. Коли вибирали президентом Ющенка, за Україну було 14% кримчан. 2012-го на півостро­ві було вже 23% проукраїнських виборців. Ще якихось 10 років, і ми мали б проукраїнську біль­шість у Криму. Російська вла­да розуміла, що її електоральна база на півострові весь час змен­шується, тому й квапилася захо­пити Крим. А ми, на жаль, не мо­гли цьому протидіяти.

Дуже важливо, що навіть у нинішніх нестерпних умовах ро­сійської окупації у Криму має­мо там потужне українське лобі — кримських татар. Вони живуть мрією про повернення україн­ської влади на півострів, як тіль­ки можуть, підтримують наших співвітчизників. У тому числі — полонених військових моряків.

— Путін постійно твердить, що «питання Криму наза­вжди закрите». Дає зрозумі­ти, що півострів назавжди за­лишиться у складі Росії. Чи вірите ви, що у Криму віль­но замайорять український і кримськотатарський прапо­ри? Коли це може статися?

— Ніколи не сумніваюся, що Крим буде українським. Наші діди-прадіди століттями бо­ролися за вільну державу, і врешті-решт сучасники її ви­бороли, подолавши російський окупаційний режим в особі СРСР. Цей імперський монстр розпався. Так само буде з ни­нішньою російською владою. Ще у 2014 році, після полону, я казав, що звільнення від Росії нам треба чекати щонайменше 20 років. П’ять років уже мину­ло. Мине ще якихось 10−15 ро­ків — і Крим буде повернуто. Це неминуче. Швидше за все, це станеться під час розпаду Ро­сійської Федерації. Всі знають уроки історії: хто нападає на ін­ших, врешті-решт закінчує дуже погано. Так станеться і з Путі­ним, і з його режимом.