«Діаспора має повертатися на рідну землю і допомагати їй — капіталом, фаховістю, досвідом»

Недавно у Києві відбувся Х І Світовий конгрес українців (СКУ), організації, представ­ники якої своїм величезним авторитетом і впливом на уряди країн, в яких живуть, а також інвестиціями до­помагають становленню батьківщини своїх предків, її захисту. Наша розмова з од­ним із таких патріотів — віце-президентом СКУ Михайлом Левком (на фото), лікарем з Нью-Джерсі, який на громад­ських засадах координує роботу українських кредитних спілок у США.

— У мене залишилися найкра­щі враження від роботи Конгре­су, отримав додаткове підне­сення від перебування на ньому, — каже пан Михайло. — У пере­рвах між роботою нашого фо­руму разом із друзями відвідав Святу Софію, подивився там ве­личаву семиметрову мозаїчну ікону Богородиці із 15 тисяч пи­санок, яку українські художни­ки з регіонів виготовили у рам­ках проекту Оксани Мась. Трохи був заскочений, коли дізнався, що частина мощей засновни­ка цього храму, князя Ярослава Мудрого, знаходиться у право­славній катедрі Святого Воло­димира Великого, яка розташо­вана на 77-й вулиці Нью-Йорка. За першої ж нагоди поїду туди, подивлюся на ці святині…

На Конгресі, в якому взяло участь майже 300 делегатів, я разом зі своїми 25 співвітчиз­никами презентував українську діаспору у США. Наймолодшій представниці нашої делегації було 25 років, найстаршому — 65. Однією з найбільш чисель­них була делегація з Росії. Її по­сланці розповідали, як нелегко доводиться нашому брату у цій країні, у їхніх виступах вчува­лося щире вболівання за рідну землю. Уявляю, як складно цим людям було приїхати з Москви до Києва. Під час нагороджен­ня найбільш діяльних активістів один з них просив не афішува­ти їхньої присутності. І пояснив: «Ви тут нас хвалите, а ми, коли повернемося до себе додому, можемо мати проблеми…».

— Чим саме члени Світово­го конгресу українців прислу­жуються матірній землі?

— Ми об’єднуємо україн­ців, яких доля розсіяла по всьо­му світу. Спрямовуємо на благо України сили тих громадян Аме­рики, Канади, Бразилії, Арген­тини, Іспанії, Польщі та багатьох інших країн, які аж до свого хреб­та почуваються українцями. Нас таких на планеті 65 мільйонів. Свою солідарність з рідною зем­лею українська діаспора особливо проявила під час недавніх агресивних дій Росії у Керчен­ській протоці. У всіх куточках сві­ту ми підтримували свою держа­ву, щоб скріпити її суверенітет. Спонукаємо до цього міжнарод­ну спільноту. Для нас важливо, що іноземці не байдужі до укра­їнських справ, вболівають за нас. Доносимо до них реальний стан справ. Якось на вулиці підійшов корінний американець і запитує: «Як там у вас?». Навіть під час мого перебування у Києві друзі зі США слали есемески: «Мішель, як там твоя Україна?».

— До керівництва Світовим конгресом українців прийшов представник молодшої ге­нерації діаспори — канадець Павло Ґрод…

— Як і його старший попере­дник Євген Чолій, Павло Ґрод є юристом, має свою адвокат­ську фірму, є дуже діяльною людиною, всім серцем уболіває за Україну. Вихованець Спіл­ки української молоді (СУМу), батько чотирьох дітей. Близь­кий соратник міністра закор­донних справ Канади українки Христі Фрілянд. Своїми фінан­сами потужно підтримує нашу організацію. У списку 80 най­впливовіших людей Канади пе­ребуває на 21-му місці. Один з його перших кроків — лист до керівництва держав-членів НАТО, генерального секрета­ря цієї організації Столтенбер­га з проханням надати Украї­ні додаткове озброєння для її захисту, збільшити присутність Альянсу у Чорному морі, про­водити більше спільних вій­ськових навчань на території України, обмінюватися розвіду­вальною інформацією…

У пана Ґрода є своє концеп­ція повернення закордонних українців додому. Для цього, на йому думку, має бути створено законодавчі, економічні та інші передумови. Наші родаки ма­ють повертатися на свою рідну землю і своєю присутністю до­помагати їй — розумом, капіта­лом, фаховістю, досвідом. Сво­го часу ізраїльський прем’єр Голда Меїр зверталася до єв­реїв всього світу із закликом по­вертатися на рідну землю і під­німати її. Підтримувати Ізраїль навіть на відстані від нього. І це допомогло цій країні стати на ноги. Такий самий заклик ми по­чули на Конгресі від президента України Петра Порошенка: ми станемо сильнішими, коли бу­демо разом.

— А ви особисто як оцінює­те стан справ у нашій країні?

— Україна розвивається. У неї є стержень. При всіх її економіч­них труднощах зуміла встояти проти російської агресії. Щораз більше громадян України вислов­люються за вступ до Євросою­зу і НАТО. В ефірах звучить біль­ше 50 відсотків української мови і музики. Українці обирають захід­ний вектор розвитку. Змінюєть­ся менталітет наших людей, вони все більше відходять від радян­ських традицій. Звичайно, хотіло­ся б досягти ще більшого, але на це потрібен час. Як і більша ініці­ативність.

Ми мали у Києві «круглий стіл», де йшлося про стан інвестицій в Україну. Нам розповідали, як ба­гато вже досягнуто, який у нас ве­ликий зібрано урожай, як збіль­шився експорт, скільки працює в Україні айтішників, як впроваджу­ються енергоощадні технології. Все це добре. Але цього мало. Під час дискусії я запитував: чому при припливі іноземних інвестицій, у тому числі від діаспори, все ж так багато українців покидають свою країну? В Америці у таких випад­ку кажуть: капати зверху гроші ма­ють усім. Чому не всі українці це відчувають?..

— Чого ви побажали б нашим співвітчизникам?

— Головне — реформи, рефор­ми і ще раз реформи! Як лікар під­тримую старання вашого міністра Уляни Супрун. Вважаю, для зміц­нення здоров’я нашої нації най­перше треба зміцнювати інститут сімейної профілактичної медици­ни. Всі хочуть бути хірургами, кар­діологами, а забувають про того, хто надаватиме первинну допо­могу хворому. Згодом у вас має бути запроваджено страхову ме­дицину, щоб кожен українець, не­зважаючи на його матеріальний стан, міг отримати всеосяжну ме­дичну поміч.

Переймайте досвід інших кра­їн. Подивіться, де ще кілька років тому була сусідня Польща, і куди вирвалася тепер! Не треба галь­мувати змін. Дайте людям мож­ливість працювати, творити! Щоб усі без винятку ваші громадяни могли жити гідно у чесній країні.

Україна має себе убезпечи­ти від ворогів так само надійно, як зробив це згадуваний Ізра­їль. Хочу, щоб у нас був мир, щоб українець почувався спокійно всюди: чи то у Києві, чи у Львові, чи у Маріуполі — без цього немож­ливо жити. Це дуже важко, коли твій сусід не дає тобі навіть ви­спатися. Надіюся, що у Росії на­решті подадуть свій голос здоро­ві сили…

Хотів би, щоб старше поколін­ня діаспорян, яке частково асимі­лювалося на чужині, згадало своє коріння, допомагало Батьківщині. Це дуже важливо, щоб ми свою любов до отчого краю переда­вали від покоління до покоління. Щоб ми не розчинилися у цьому світі…