Кам’яниці Корнякта 438 років, а Італійському дворику — лише 90

Про маловідомі факти з історії однієї з найвидатніших світських споруд України


Кам’яниця Корнякта у Львові (площа Ринок, 6) є, безперечно, однією з найвидатніших світських споруд в Україні. Адже в цій будівлі збереглися окремі приміщення в готичному стилі, стилі Ренесанс, Королівські зали з чудовою ліпниною в класичному стилі, а подвір’я (Італійський дворик) оточує розкішна триярусна аркова галерея. Кам’яниця є гордістю львів’ян, приваблює і дивує гостей міста.

Збудував палац грецький купець Костянтин Корнякт 1580 року на місці двох кам’яниць, які викупив у львівського патриція Мельхіора Газа. З 1623 року кам’яниця перейшла у власність ченців Ордену кармелітів, а від 1640-го до 1709 року належала родині Собеських, до 1804 року — родині магнатів Жевуських. Пізніше кам’яницю викупив граф Олександр Ходкевич, який 1816 року продав її княгині Гелені Понінській. 1908 року влада міста викупила палац і в ньому відкрила Національний музей імені короля Яна ІІІ. Сьогодні в кам’яниці Корнякта — один із відділів Львівського історичного музею.

Упродовж століть кам’яниця Корнякта зазнала значних перебудов і реконструкцій. У її стінах відбувалися визначні події. Тут знані господарі приймали не менш знаних гостей. Напередодні Міжнародного дня музеїв журналіст «ВЗ» поспілкувалася із завідувачем відділу «Кам'яниця Корнякта» Мирославом Побережним — про маловідомі факти з історії цієї виняткової пам’ятки.

— Це єдина із наших музейних кам’яниць, де зберігся внутрішній уклад приміщень, котрий сформувався протягом століть існування будинку, — розповів пан Мирослав. — На першому поверсі можна оглянути Готичну та Корняктівську зали, на другому — Королівські зали і Трапезну.

— Нещодавно у вашому музеї відзначався День кам’яниці Корнякта…

— На порталі тильного фасаду кам’яниці Корнякта, з боку вулиці Івана Федорова, у картуші вирізьблена дата 27 квітня 1580. Це дата завершення будівництва. Тому 27 квітня цього року ми вирішили вперше відзначити «день народження» нашої кам’яниці. Із цієї нагоди для відвідувачів Музею відчинили так звану Трапезну (нині конференц-зала музею). У цій залі, котра колись слугувала королівською їдальнею, ми виставили декілька цікавих пам’яток: портрети перших власників будинку — Костянтина Корнякта та його синів, картину Корнелія Шлеґеля «Посли імператора Леопольда I у Яна III Собеського», макет Королівської кам’яниці роботи Януша Вітвіцького — автора відомої Пластичної панорами давнього Львова, капелюх командора Мальтійського ордену, котрий належав князю Каліксту Понінському — власнику кам’яниці у II пол. XIX ст. Невдовзі майже всі ці експонати можна буде побачити в Королівських залах.

Подія, як на мене, вдалася. Особливо корисно було поспілкуватися з відвідувачами, львівськими екскурсоводами, колегами-музейниками. Тому плануємо відзначати День кам’яниці Корнякта щороку.

— Кам'яницю називають також Королівською — на честь польського короля Яна ІІІ Собеського, котрий володів нею впродовж майже 50 років. Як часто король бував у Львові? Чи є відомості щодо його побуту в палаці? Чи збереглися речі, що належали Собеським?

— Ян III Собеський є найвідомішим господарем кам’яниці. Майбутній король Речі Посполитої успадкував будинок від батька — польського магната Якуба Собеського — белзького і руського воєводи. Тут він мешкав доволі часто ще до обрання королем у 1674 році. А в 1678 р. король Ян III Собеський, після перебудови кам’яниці, перетворює її на свою львівську резиденцію, де під час візитів до Львова вирішує свої королівські справи. Про перебування короля та членів його сім’ї у будинку маємо трохи відомостей. Із найцікавішого можна згадати, як у 1652 році молодий Ян Собеський у цій кам’яниці лікувався від рани, отриманої на дуелі, через що не зміг взяти участі у битві під Батогом, де загинув його старший брат Марек. Якби не поранення, ця сумна доля, мабуть, не оминула б і Яна…

Часто з королем у будинку мешкала його кохана дружина Марія-Казимира (Марисєнька), котра, щоправда, воліла за першої ж нагоди гайнути до рідного їй Парижа. І, мабуть, найгучніша в історії кам’яниці подія відбулася 22 грудня 1686 року, коли Ян III Собеський у своїй львівській резиденції присягнув на вірність статтям сумнозвісного Вічного миру. Цей епізод для нас сьогодні дуже повчальний, адже йшлося тоді фактично про поділ України між Польщею та Росією.

На жаль, предметів, які безпосередньо належали членам королівської сім’ї, у музеї збереглося небагато. Але є чимало пам’яток, котрі походять з епохи Яна III Собеського, пов’язані із його військовою та політичною діяльністю, або створені пізніше, на вшанування пам’яті короля. Це численні портрети Собеських, зброя, медалі, печатки, автографи тощо. Увесь загал музейних пам’яток, пов’язаних із Яном III Собеським, часто називають Собестіаною.

— Упродовж XVIII-XIX ст. кам’яниця належала відомим аристократичним родинам Жевуських та Понінських. Цей період історії будинку менше висвітлений. Які цікаві події відбувалися тоді в Королівській кам’яниці?

— Справді, господарі кам’яниці у ХVIII-XIX ст. і досі перебувають наче у тіні коронованого власника будинку Яна ІІІ Собеського. Це несправедливо. Ті самі Жевуські володіли палацом майже сто років, тут мешкали представники трьох поколінь роду. У XVIII ст. колишня королівська резиденція стала одним із місць, де проводилися так звані львівські контракти. Тут укладали майнові та матримоніальні угоди, а вечорами влаштовували гучні прийоми.

В останній чверті XVIII ст. саме Королівська кам’яниця була улюбленим місцем для охочих пограти в карти. Попри заборону імператора Йосифа II і загрозу високого штрафу, львів’яни та приїжджі гості продовжували віддаватися цій пристрасті, користуючись гостинністю Казимира Жевуського, котрий тоді хазяйнував у кам’яниці. Сам Казимир Жевуський, жидачівський староста, був одним із перших львівських масонів і мав репутацію лідера товариського життя Львова.

Князям Понінським маємо бути вдячні за Королівські зали — одні з найкрасивіших інтер’єрів в Україні. Над оздобленням цих чотирьох кімнат та сходової клітки працював талановитий архітектор і скульптор Фридерик Бауман. Праця Баумана відповідала запитам та естетичним вподобанням замовниці — княгині Гелени Понінської — жінки сильного характеру, наділеної багатьма талантами. Вона писала історичні повісті французькою мовою, непогано малювала, музикувала. У своїй зимовій резиденції, котрою була для Понінських наша кам’яниця, княгиня організовувала відомі не лише у Львові салони, відкриті для людей науки, літератури та мистецтва.

— Коли й хто побудував триярусну аркаду, так званий Італійський дворик у подвір’ї палацу?

— Популярний туристичний об’єкт «Італійське подвір’я» — наймолодша частина кам’яниці Корнякта — з’явився у своєму нинішньому вигляді менш ніж 90 років тому. Реконструкцію аркових галерей завершили у 1931 р. за проектом архітекторів Людомила Ґюрковича та Вавжинця Дайчака. Йшлося не про відтворення колишнього вигляду подвір’я в італійському стилі, а про створення цілком нової конструкції на зразок ренесансних галерей Королівського палацу на Вавелі. Використали матеріали та технології, не відомі в часи Корнякта. Сьогодні визнаємо, що ця реконструкція виявилася вдалою. Подвір’я набуло особливого шарму. Воно комфортне, затишне та й італійське, як-не-як…