Сергій Жадан: «Українська весна на Донбас прийде!»

Не забуває при цьому і про літературну творчість. Нещодавно письменник став володарем премії BBC Україна «Найкраща книга десятиліття», яку отримав за роман «Ворошиловград». Сергій Жадан розповів «ВЗ» про українську весну на Донбасі, рідний Старобільськ та стосунки між сходом і заходом.

— Завдання письменника в умовах війни — не замовкати, — розповідає Сергій. — Якщо не буде чутно муз, тоді «говоритимуть» гармати. Мистецьке життя під час війни не має права згортатися. Це свідчило б про поразку, про те, що погоджуємося на умови, які нам нав’язують.

Війна змінює кожного з нас, а надто — людей, котрі займаються творчістю. Письменники — перш за все громадяни. Кілька літераторів сьогодні воюють на фронті. Наш з «Собаками...» альбом «Бийся за неї» — це гостросоціальні пісні. Українській музичні сцені бракує соціального контексту. У нас чомусь не прийнято співати про соціальні, політичні, економічні проблеми. Ми з хлопцями намагаємося це змінити.

— Недавно ви побували у рідному Старобільську на Луганщині. Що змінилось у місті з часів вашої юності?

— У Старобільську спокійно, місто перебуває під контролем українських військових. Місцеві мешканці вдячні, що їх захищають. Це, мабуть, і є основна зміна, що відбулась у головах луганчан. Вони нарешті навчились відділяти біле від чорного. На жаль, це розуміння приходить здебільшого у критичні моменти, коли є загроза життю.

Старобільськ, звичайно, змінився. Колись там було кілька книжкових магазинів. Сьогодні — лише один маленький, в якому не купиш жодної україномовної книги. Але пам’ятника Леніну, який був ще донедавна, сьогодні вже нема. Загалом місто, як і вся країна, змінюється на ментальному рівні. Сумно, що зміни ці відбуваються повільно. Надто багато людей досі не усвідомлюють важливості подій, що відбуваються. Наївно думати, що коли заплющиш очі, то війна пройде повз.

— Чи стерлися за останній рік стереотипи про західняків-бандерівців і східняків-українофобів?

— Якоюсь мірою стерлися... Але наслідки навмисно розпаленої ворожнечі між сходом і заходом досі дають про себе знати. Цю ворожнечу довгі роки розпалювали політики, які мали б займатися консолідацією нашої країни. Найлегше витворити образ ворога і “зіграти” на цьому.

— Яка перспектива вирішення проблеми?

— Важко відповісти... Не можу уявити, як співіснуватимуть ці люди в межах однієї держави після завершення війни. Якщо завтра припинити вогонь — це не вирішить багатьох проблем. Звісно, вирішить найголовнішу — не будуть гинути люди. Але як вони будуть далі між собою комунікувати, як знаходитимуть спільну мову? Важко контролювати емоції після смертей на сході.

— Зі своїм гуртом «Собаки у космосі» ви побували у Рубіжному, Краматорську, Слов’янську, Старобільську. Що ви намагалися донести людям у звільнених від російських терористів містах?

— На Донбасі завжди бракувало присутності культурного життя, туди ніколи не доїздили наші письменники, про ці міста забули музиканти. Можливо, через це й програли частину Донбасу. Замість того, щоб спілкуватися з донеччанами, ми двадцять років «велися» на штучно створені стереотипи про непорозуміння між сходом і заходом. Саме тому ми з хлопцями хотіли підтримати цих людей, котрі пережили пекло війни, висловити солідарність з ними. В жодному разі не їхали когось в чомусь переконувати чи звинувачувати. Навпаки, хочемо їх почути.

Нас чудово сприймала публіка, люди були відкритими до спілкування. Туди рідко хтось приїжджає. Виступаючи в бібліотеці Лисичанська, я запитав: «До вас приїздили українські письменники?». Мені відповіли: «Давно. Востаннє тут був Володимир Сосюра».

— Вважаєте, що на Донбас до війни ніхто не звертав уваги?

— Від нього просто відмахнулися. Заплющували очі на те, що Донбас специфічний, неоднорідний... Ми не цікавилися думкою жителів цього регіону. Саме тому маємо проявити солідарність з тими сотнями тисяч біженців, які виїхали звідти на неокуповану територію України. Більшість з них мають проукраїнські погляди, можливо, не настільки чіткі, як хотілося б. Причиною цього була ота двадцятирічна “гра в мовчанку” між сходом і заходом. Чимало з цих людей виїхали не лише через те, що на Донбасі стріляють, а тому, що за їхні погляди на них оголосили полювання.

— Ви в курсі, що вас називають адвокатом сходу...

— Мені не подобаються такі визначення. Так, я східняк, я люблю схід. Ніколи не соромився це визнати. Але правда в тому, що ця частина України сьогодні, як ніколи, потребує розуміння.

— Чи плануєте ще виступи у прифронтових містах?

— Організовую разом з «Останньою барикадою» літературно-музичний фестиваль «Українська весна». Він відбуватиметься з 27 лютого по 1 березня у Слов’янську, Краматорську і Сєвєродонецьку.

Приїдуть туди музиканти і письменнки. Зокрема, буде «Kozak System», Фома з гурту «Мандри», ми з «Собаками...», Сашко Ірванець, Андрій Курков, Мар’яна Садовська та багато інших відомих і молодих поетів. Вірю, українська весна на Донбас прийде!

Довідка «ВЗ»

Сергій Жадан народився 23 серпня 1974 року у місті Старобільську Луганської області. Живе і працює у Харкові. У 1996 році закінчив Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології. Захистив дисертацію, присвячену українському футуризму. З 2000 року — викладач кафедри української та світової літератури університету, віце-президент Асоціації українських письменників. На рахунку письменника — десять поетичних збірок. А також проза — “Біґ Мак”, “Депеш Мод”, «Anarchy in the UKR», “Гімн демократичної молоді”, “Месопотамія”.