Їстівні трави: користь під ногами

Весняна яскрава зелень – це перше джерело натуральних вітамінів, яке дарує нам природа. За довгу зиму організм вичерпав свої запаси, отож хочеться з’їсти салатик або просто пожувати гілочку кропу чи петрушки. Так організм нам підказує, що настала пора запасатися новими вітамінами.

Зазвичай під словом «зелень» мається на увазі зелена цибуля, кріп, петрушка, салати, щавель... Негусто. Тому зверніть увагу на їстівні трави, які зазвичай вважають надокучливими бур’янами, – вони не тільки смачні і корисні, а й мають масу цілющих властивостей.

Їстівних трав або бур’янів – як зручно, так їх і називайте – насправді безліч. Просто знаємо ми про них мало. Точніше, про те, що з них можна приготувати. А готувати з цих самих «бур’янів» можна борщі, салати, окрошки, соуси, пасти і навіть пироги.

Пироги з конюшиною, бутерброд з подорожником, варення з кульбаби... Це не марення божевільного чи голодного. Те, що ми звикли вважати бур’янами, насправді цілком може стояти у нас на столі, – поруч зі звичними котлетами, кашами, запіканками... Їстівні «бур’яни» багаті вітамінами та мікроелементами і будуть вельми доречні в меню, принаймні поки не з’являться сезонні овочі.

Кропива

Кропива здавна відома своїми корисними властивостями, тому її давно використовують у приго­туванні їжі. Інша річ, що готувати з неї не кожен ризикне. І дарма. Рослина з «жалом» багата на біл­ки, бета-каротини і каротиноїди, вітаміни B, C, E, K, флавоноїди (кверцетин, рутин, камфорну олію, рамнетин), кальцій, хром, залізо, кремній, мурашину кис­лоту (саме це ми відчуваємо як кропивне жало), танін, макро- і мі­кроелементи, дубильні речовини, фітонциди, йод.

Крім того, в кропиві присутня велика кількість хлорофілу, який підвищує імунітет, зміцнює клі­тинні мембрани, бере участь у формуванні сполучної тканини, прискорює загоєння ран, вира­зок, ерозій, лікує ясна, усуває не­приємний запах з рота. Хлорофіл здатний чинити на кров дію, схожу з дією гемоглобіну: насичувати її киснем, прискорювати азотистий обмін. Цим і пояснюється те, що кропива чудово «чистить» нашу кров.

У народній медицині вона ви­користовується як ранозаго­ювальний, сечогінний, загаль­нозміцнювальний, проносний, вітамінний, протисудомний, відхаркувальний засіб. Її застосовують при різних кровотечах, ге­морої, жовчнокам’яній хворобі, каменях у нирках, задусі, хворо­бах печінки і жовчних шляхів, на­бряках, закрепах, захворюваннях серця, туберкульозі, бронхіальній астмі, бронхітах, алергіях. Зо­внішньо – при ранах, кровотечах, шкірних захворюваннях, для зміц­нення волосся.

Сік, вичавлений зі свіжих рос­лин, рекомендують як загально­зміцнювальний засіб у випадках занепаду сил і недокрів’я. Також він допомагає при набряках, пов’язаних із серцевою недостат­ністю, відкладенні солей у сугло­бах.

Зовнішньо соком, настоями і відварами лікують різні захворю­вання шкіри – трофічні виразки, пролежні, лишаї, золотухи, віти­ліго.

Сік кропиви з медом вживають при хворобах нирок, жовчогінного і сечового міхура, шлунка, жовтя­ниці, епілепсії, при туберкульозі і для поліпшення роботи серця.

Слід знати, що кропива проти­показана у випадках підвищеного згортання крові, кровотеч, викли­каних поліпами, кістою, пухлина­ми матки і придатків. Особлива обережність потрібна у вживанні кропиви хворим із недугами ни­рок. Вагітним, особливо в останні місяці, кропива протипоказана. Не призначають її і при тромбофлебітах.

Кульбаба

Лікарська кульбаба містить в собі добру половину хімічних елементів таблиці Менделєєва. Натрій, калій, марганець, магній, алюміній, залізо, мідь, кальцій, а також вітаміни А, С, F і групи В.

Коріння і листя кульбаби міс­тять гіркі глікозиди тараксацин і тараксацерин, смолисті речови­ни, каучук, аспарагін, холін, ор­ганічні кислоти, фарбувальні ре­човини, жирні олії, вітаміни тощо. Листя містить вітамін С, сапоніни, кальцій, калій, фосфор і залізо.

Кульбаба допомагає при атеро­склерозі, захворюваннях печінки, каменях у нирках і жовчному міхурі та запальних захворюваннях нирок. Кульбаба також застосовується при отруєннях та інтоксикації, цирозі печінки, холециститі, низькому рівні калію, набряках, поганому апетиті, гастриті зі зниженою кислотністю, захворюваннях суглобів.

Сік з кульбаби – найцінніший тонізуючий і зміцнювальний засіб. Гіркі речовини кульбаби стиму­люють функції печінки, руйнують камені і виводять пісок з жовчного міхура.

Рослина має жовчогінну, жа­рознижувальну, проносну, відхар­кувальну, заспокійливу, спазмолі­тичну і легку снодійну дію.

Водний настій коренів і листя покращує травлення, апетит і за­гальний обмін речовин, підвищує загальний тонус організму.

Завдяки наявності біологічно активних речовин харчова кашка з кульбаби сприяє зниженню бро­дильних процесів при колітах.

Експериментально при хіміко-фармакологічному вивченні куль­баби підтверджені протитубер­кульозні, антивірусні, фунгіцидні, антигельмінтні, антиканцерогенні і антидіабетичні властивості.

Кульбабу рекомендують для лі­кування анемії.

Ця сонячна квітка діє як легкий стимулятор, тому кульбаба засто­совується при занепаді сил, син­дромі хронічної втоми, перевтомі і нервовому перенапруженні.

Кульбабу не рекомендують вживати у випадку закупорки жовчних шляхів, з обережністю застосовувати хворим на гастрит і виразкову хворобу. При передо­зуванні можливі блювота і діарея.

Подорожник

Подорожник – перша «швидка допомога» для розбитих колін у дитинстві. Подорожник, виявля­ється, можна вживати у їжу – він має не тільки протизапальну, а й відхаркувальну дію. Наприклад, добре допомагає у випадках каш­лю, бронхіту, бронхіальної астми. Для цього листочки подорожника подрібнюють, сушать, а потім за­варюють з них чай.

У свіжому вигляді листочки по­дорожника можна використову­вати як добавку до м’яса, салатів, кидати в суп. Подорожник містить бета-каротин (вітамін А), вітаміни С, К, кальцій.

У той же час з подорожником слід бути обережними тим, у кого є схильність до гастриту, виразки або підвищена кислотність шлун­ка.

Лобода

Лобода – не рідкість на приса­дибних ділянках, вона багата біл­ком, тому дуже поживна. Колись лобода була посівною культурою, яка не раз рятувала людей від го­лоду і авітамінозу. Саме завдяки коржикам з лободи багатьом вда­лося вижити під час голоду. Зараз вона незаслужено забута.

Лобода допомагає при закре­пах, артритах, подагрі, порушен­нях менструального циклу, вона навіть здатна пригнічувати апетит. Правда, для її застосування існу­ють протипоказання: виразкова хвороба шлунка та дванадцятипа­лої кишки, гастрити і коліти.

Лобода незмінно дивує тих, хто вперше її спробував, своїм ніжним оксамитовим смаком, якого ніяк не можна очікувати від настільки непоказної травички. Лободу ще іноді називають ди­ким шпинатом, тобто і вживати її можна так само, як і знайомий шпинат. З лободи можна готува­ти салати, борщі, супи, і навіть омлети та пюре. Листя рослини також використовують при ква­шенні і для маринадів.

Лопух

Лопух – ще одна унікальна їс­тівна трава. Мудрі японці недар­ма вирощують його на грядках як культурну рослину і активно вико­ристовують в кулінарії.

Листя лопуха містить ефірні олії, вітаміни А і С, дубильні речо­вини.

Лопух стимулює регенерацію тканин, регулює процеси трав­лення, рекомендується у випадках цукрового діабету, сечокам’яної хвороби, перевтомі. З листя ло­пуха можна готувати салати, супи, додавати в гарніри і соуси.

Мати-й-мачуха

Схожа на кульбабу і зовні, і на смак – така ж гірка. Як і всі росли­ни, квіти містять багато антиокси­дантів – флавоноїдів.

В основному з квіточок – як су­хих, так і свіжих – заварюють цілю­щий чай.

Відвари і настої з листя є прекрасним засобом при каш­лі, бронхіальній астмі, мають обволікаючу, відхаркувальну, пом’якшувальну, протизапаль­ну дії. Також препарати мати-й-мачухи мають лікувальну дію при пневмоніях, абсцесах легенів, туберкульозі легенів, ангіні, тра­хеїті, лихоманці. Застосовують при запаленні слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, ви­разці шлунка, відсутності апетиту, у стоматології.

У терапії використовують мати-й-мачуху для лікування фурункульозу, маститів, опіків, бешихи, виразок, при хворобах печінки, серця, атеросклерозі, гіпертонії. Приймають у вигляді лікарських відварів і настоїв при запаленні нирок і сечового міхура, епілепсії у дітей, мозолях, жіночих хворобах.

Свіжий сік з листя мати-й-мачухи або розім’яте листя при­кладають до наривів, ним полег­шують варикозну хворобу ніг.

Застосовують і у вигляді чаю при задусі, кашлі, оскільки цей на­пій діє як протизапальний, брон­хоочисний і кровоочисний засіб.

Відвари і настої з мати-й-мачухи не рекомендують прийма­ти більш ніж шість тижнів поспіль.

Протипоказана ця рослина ва­гітним і жінкам-годувальницям, дітям до двох років і в разі індиві­дуального несприйняття.

Конюшина

Конюшину з давніх часів засто­совують у гомеопатії і народній медицині, вона входить до складу багатьох ароматичних цілющих ванн і лікувальних чаїв.

Можна використовувати як за­мінник щавлю – додавати в зеле­ний борщ, соуси, до м’яса в не­великій кількості. Але оскільки у конюшини все-таки інший смак, ніж у щавлю, то у приготуванні їжі з ним потрібно експериментува­ти.

Рослина має протизапаль­ну, ранозагоювальну, пом’якшувальну, болезаспокійливу і анти­склеротичну дії.

Квітки і листя конюшини ви­користовують всередину як від­харкувальний і сечогінний засіб, як антисептичний при циститі; зо­внішньо у вигляді присипок – при наривах, фурункульозі і опіках, як пом’якшувальний і болезаспокій­ливий засіб при ревматизмі і не­вралгії.

Відвари і настої квіток коню­шини застосовують для збуджен­ня апетиту, при головному болю, кашлюку, бронхіальній астмі, ангіні, малярії, гіпертонії, атеро­склерозі, маткових кровотечах і болісних менструаціях; як від­харкувальний, пом’якшувальний і протизапальний засіб при кашлі, лихоманці, туберкульозі, бронхіті і захворюваннях легенів.

Настій квітів п’ють при за­гальному нездужанні, перевтомі, різкій втраті ваги, а також як се­чогінний засіб при лікуванні за­хворювань нирок.

Примочки з відвару і подріб­нене листя рослини прикладають для якнайшвидшого загоєння до опіків, гнійних ран та виразок.

Крім того, конюшина (а вона буває білою і червоною) містить біологічно активні компоненти – фітоестрогени – і може впливати на гормональний статус людини, тому нею не варто зловживати.

Лікування конюшиною проти­показано при вагітності, під час годування грудьми і в разі індиві­дуального несприйняття.

Важливо!

1. Для приготування «бур’янів» збирайте тільки молоді пагони і листя – вони найбільш корисні. Шукати їх потрібно, звичайно, за містом, подалі від трас і доріг з ін­тенсивним рухом.
2. Перед приготуванням зе­лень потрібно промити в холодній воді. У супи і борщі додавайте в самому кінці – так у травах збере­жеться більше вітамінів.
3. Салати з дикої зелені можна заправляти сметаною і лимонним соком. Для приготування пасти зелень (або зелений мікс) слід перетерти з сиром та сметаною і намащувати на хліб.

Читайте також: Ревінь – рослина «для пирогів» та здоров’я

Підготувала Галина Вербицька.