Міг промовляти нарівні і до філософа, і до сільського хлопа, і до маленької дитини...

 27 серпня виповниться 160 років від дня народження Івана Франка.


Дім Франка: позика на 34 роки

У Львівському музеї Івана Франка я бував щонайменше разів десять. Але, готую­чи цю публікацію, вирішив ще раз завітати до його оселі,  щоб знову відчути Франкову ауру. 1902 року, коли було завершено будівництво, Франко посадив сад біля свого будинку. Залишилося лише одне дерево — височенна грушка, покалічена  блискавкою. Але досі плодоносить! Майже 114 років...

Будинок чималенький, навіть для родини із шести осіб. За Австрії все будували з розмахом. Скажімо, Галицький крайовий сейм (тепер - головний корпус університету імені Івана Франка) був розрахований на 150 депутатів. А у головному корпусі Львівської політехніки на початках вчилося не більше 100 студентів.  Спочатку сам Франко, а потім з дружиною винаймали у Львові квартири, поміняли понад десять адрес. Шукали, де дешевше і де господарі не вимагали гроші наперед... Письменник мріяв про домашнє вогнище. За які гроші будувався?  1200 крон зібрали студенти, 800 подарувало НТШ. Пішла на будову частина приданого  дружини. Та головне - Франко взяв позику в австрійському Крайовому банку - 12 тисяч крон на 34 роки. Вже після смерті батька, 1923 року, син Тарас розрахувався з банком. У музеї мені не сказали, під які відсотки була позика. За словами львівського банкіра Олега Сергєєва, кредит у той час надавали під 4,5 відсотка річних...

У спогадах дітей та гостей цього дому є кілька свідчень, що невдало були покладені печі з напрочуд гарного кахлю. У вітряну погоду дим вертався у хату. Є різні версії  цієї халтури. Ніби  майстри-поляки помстилися Франкові за статтю “Поет зради”. За іншою версією - дружина Ольга Хоружинська не зовсім ґречно ставилася до робітників, що зводили дім. А може, проект був невдалий, може, і за Австрії тоді були халтурники... Однією з перших, відвідавши Франка, привітала його з новосіллям Леся Українка.

Підробляв репетиторством, спав у... труні

Син сільського коваля мав жагучий потяг до знань і навчання. Ще навчаючись у Дрогобицькій гімназії, підробляв репетиторством. Не сказано, з яких предметів. Міг би з усіх предметів! Франкові все було цікаве - література, історія, мови, математика, фізика... У бібліотеці Франка-гімназиста  було понад 500 книжок.

Були у його житті дні чорної біди. У Дрогобичі, проживаючи у далекої родички,  де була столярна майстерня, часом спав у... труні. Знання Франка були енциклопедичними. Навчаючись на філософському факультеті Львівського університету, відвідував і найцікавіші лекції з теоретичної фізики. Немає сумніву, що Франко-студент був на три голови вищим від багатьох професорів, які потім таки не допустили Франка до викладацької роботи. І поляки, і свої ж українці... Ось що писав Франко про свій університет: “Я розчарувався, відчув огиду і почав шукати знання поза університетом...”. Зараз це називається самоосвіта, навчання упродовж усього життя. 1878 року Франка відрахували з університету через арешт. Але вини його не довели. Студент звернувся до сенату університету, щоб його не тільки поновили у навчанні, а й виплатили заборговану стипендію. Професура змушена була це зробити...

Чому Франко не пошанований так, як Шевченко?

Франко  знав і любив Шевченка. Тримав у пам’яті усього “Кобзаря”. Це два генії, два велетні духу. Шевченко наш Пророк, який від народження до смерті виборював нашу Незалежність.  Франко еволюціонував  - від соціалістичних ідей, москвофільства - до державництва, від атеїстичних поглядів — до розуміння примирення з Богом. Звичайно, не до порівняння кількість пам’ятників Шевченку і Франкові, портретів по різних квартирах і кабінетах. А раніше була дещо інша картина.  Мій добрий знайомий професор Борис Білинський розповідав, що у батьківській хаті у Збаражі поруч з іконами висіли портрети Шевченка і Франка. Про це мені говорили інші старші люди...

Не раз чув думки про те, що полум’яне слово Тараса близьке геть усім, а Франко - науковець, філософ - зрозумілий здебільшого інтелігенції. У цьому тільки частка істини. Франко міг промовляти нарівні і до філософа, і до сільського хлопа, і до маленької дитини... Досить згадати  глибоко філософську і непросту для розуміння поему “Мойсей”, пронизливо зворушливу сільську драму “Украдене щастя”... Скільки сліз було пролито у різні часи на виставах перечуленими глядачами  у залах театрів, у сільських клубах! А “Лис Микита”, “Коли ще звірі говорили”, “Абу-Касимові капці”... Франко ще тоді розумів, що для дітей треба писати так, як для дорослих, але ще краще...

«Зів’яле листя» зовсім не зів’яле...

Франка можна читати і перечитувати все життя, і кожне покоління може відкривати його для себе по-новому. У радянські часи літературознавство і радянська школа  подавали Франка виключно як незламного революціонера, борця за соціа­льну справедливість. У школі гріх було не прочитати “Борислав сміється”, не визубрити “Вічний революціонер”, що тіло рве до бою, або “Каменярі”, що мали лупати ту скалу... І тільки побіжно згадувала наша вчителька його збірки поезій “Зів’яле листя”, “З вершин і низин”... Не втримаюся, щоб трішки не процитувати: “Ще здалеку слідить тебе мій зір. Твій свіжий слід я рад би цілувати, і душу тим повітрям напувати, що з твоїх уст переплива в простір...”. Це із нев’янучого “Зів’ялого листя”. Лірика Франка народ­жувалася з його любовних мук...

З любові одружився чи з «доктрини»?

Мені особисто дуже імпонують шлюби міжнаціональні і міжрегіональні. Вони зближують людей різних національностей і різних ментальностей. Франко  обрав за дружину зросійщену українку Ольгу Хоружинську, киянку. Закінчила Інститут шляхетних дівиць, знала кілька іноземних мов. А от українською не володіла. Дуже переживала, що писала листи Франкові російською мовою. А  майбутній чоловік її заспокоював: пишіть  по-московськи, то не ваша вина, що ви не знаєте української мови, так склалося ваше життя. Львівське паньство  насторожено зустріло у Львові “москалиху”. 

Франко знав кілька іноземних мов. До речі, перекладав на українську Пушкіна і Чернишевського. Вже тоді письменник розумів, що не має бути поділу на “східняків” і “западенців”. 1905 року в “Одвертому листі до галицької української молодежі” Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів...”. Його шлюб символізував єдність двох частин України, які були під  владою двох імперій.

В одному з листів Франко писав: “З теперішньою моєю жінкою я оженився не з любові, а з доктрини, що означало з українкою...  Міг би мати іншу жінку, але судженої конем не об’їдеш...”. Гадаю, що Франко написав таке у хвилини якогось розпачу. Він любив дружину, присвятив їй вірша “Моє сонечко”. А четверо дітей хіба від “доктрини”!

Схоже, що не лише тричі йому «являлася любов»...

У Франка є вірш “Тричі мені являлася любов”.  Найперше  і найсильніше кохання прийшло до Франка у 18 років, коли у селі Лолин на Івано-Франківщині він побачив Ольгу Рошкевич, доньку священика.  Це про неї - “Одна несмілива, як лілея біла...”. Усе йшло до весілля. Але через арешт Франка батько Ольги рішуче припинив їхні стосунки... Ольга вважала, що Франко не виявив наполегливості і рішучості. Не прийшла навіть на похорон письменника... “Явилась друга - гордая княгиня...”. “Явилась третя і очам приємно...”. Не будемо згадувати усіх. Львівський історик і франкознавець Ярослав Грицак вважає, що Франко закохувався дещо більше. Скажімо, Юлія Шнайдер. Збереглася записка цієї жінки. У хвилини зневіри починає сумніватися, чи Франко, бува, не Дон Жуан, про якого можна сказати словами пісні “Баламуте  сього світа, баламутиш мої літа...”.   Був такий час, коли за якихось півроку Франко пропонував руку і серце одразу трьом дівчатам... Щодо жінок, то людей творчих, особливо поетів, можна зрозуміти і пробачити...

У праці сконать!

“Працювати, працювати, працювати. У праці сконать!”.   Це Франкові слова. Так воно і сталося. Від 1908 року Іван Якович тяжко хворів, обидві руки були фактично паралізовані. Далися взнаки три арешти. В австрійській буцегарні письменника тримали у камері, де його волосся примерзало до стіни. А яка була потреба гнати його босоніж від Яблунова до Коломиї у супроводі жандарма!  Не додавало здоров’я і психічна хвороба його дружини. Але навіть у цей час Франко, долаючи часом нестерпний фізичний біль, продовжує літературну працю. За неповний рік до смерті письменник здійснив 232 поетичні переклади, переважно античних поетів. Оскільки сини були при війську, а донька через війну не могла повернутися до Львова з Великої України, за безпомічним стрийком доглядав, як за малою дитиною, його племінник Василько. 

Відійшов Іван Якович в інший світ 

28 травня 1916 року. Деякий час був похований у чужому гробівці...

У книзі відгуків відвідувачів музею є багато записів людей з цілого світу. Наведу лише один, який зробив сучасний поет Олег Лешега. Але перед тим скажу, що місцевість, де знаходиться дім Франка, називають Софіївкою, бо неподалік церква Святої Софії. “Дім на Софіївці - найвищий в Україні. Бо з нього видно увесь світ!”.  Світ ще довго буде пізнавати велич інтелекту і силу духу нашого славетного краянина.

P.S.  Автор висловлює вдячність науковому консультантові музею Катерині Крамар за допомогу у підготовці цієї публікації.

Фото з архіву “ВЗ”