Скуштувати Франко-каву, побачити, як виготовляють сіль ще з 14 століття, та отримати ключ бажання…
Чим дивує Дрогобиччина

Інформаційно насичені дні змушують нас перервати увагу з новинних стрічок та бодай день відпочити. Гарним маршрутом для вакацій стане дрогобицький напрямок. Врахуйте, що й дорога чудова.
Край, який народив генія

Наша перша зупинка — Нагуєвичі. На 40 гектарах Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» розміщені родинний будинок Каменяра, кузня Якова Франка, музей, а також заповідна лісова зона.

Батьківська хата відтворена за етнографічним нарисом-спогадом самого Івана Франка. Він описав вигляд кожної будівлі та все, що є на території подвір'я. Будинок відбудували 42 роки тому, накрили соломою, як це й зобразив письменник. Коли заходиш у саму хату, відчувається запах сіна, який додає відчуття правдивості…

У садибі музейники зібрали речі побуту, посуд, одяг часів Івана Франка. Реліквії Франкової родини — дитяча колиска письменника та дзеркало з дерев’яною оправою матері, Марії Кульчицької.

Дивлячись на величезну хату, кузню, пасіку і сад, в жодному разі не віриш радянській пропаганді, яка зображала Франка бідним сином кріпака. Навпаки, Яків Франко був заможним сільським ковалем. І, як нам пояснив директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак, наявність у родини такої кількості землі свідчить про те, що селяни позичали гроші у коваля, а віддавали борг землею.

У музеї, який розміщений навпроти батьківської хати, — теж унікальні речі.

Найцінніші експонати — «золота книга» Дрогобицької нормальної школи, в якій записано прізвище Франка, і прижиттєві видання його творів.



А на нульовому поверсі будівлі - посмертна маска Івана Франка авторства львівського архітектора Яна Туринського. І не менш унікальна картина (репліка з портрета Івана Франка художника Юліана Панькевича) — Франко за роботою. Це єдиний портрет, де письменник зображений за своєю працею.

Постать Івана Франка популярна далеко за межами Львівщини, ми бачили тут туристів і з Вінниччини та Київщини. Лише за цей рік у родинному гнізді Франків побували 24 тисячі туристів.
Є нагода приїхати сюди і познайомитись ближче з великим генієм хоча б заради Франко-кави.

Придумали і запатентували її ще в 2017 році, а презентувати врожай другої партії у брендованому форматі будуть під час Благодійного волонтерського етнофесту в Нагуєвичах 27 серпня. Організатори обіцяють провести майстерки, етнолокації та забави з неймовірними краєвидами, адже сам музей розташований на найвищій точці села.

«Солевари своє пекло на землі проходять»
Наступна зупинка не менш унікальна. Ми приїхали на територію Дрогобицької солеварні - найдавніше постійно діюче підприємство в Україні, з 1390 року. Технологія виробництва солі залишилась така ж сама, як і в XIV столітті, — виварюванням з природної ропи.

Солевар Олег показує нам солеварний цех. У ньому велика пічка, яку розпалюють колодами, а зверху розміщена панва (спеціальна металева посудина), де власне варять сіль. У панву постачають сольовий концентрат, який видобувають з шахти соляної ропи, яка розміщена на території заводу.

У цеху спекотно. Сам солевар жартує, що своє пекло відбуває на землі. За зміну працівникам вдається виварити щонайменше 10 мішків солі. Вона на вигляд як кристалізовані сніжинки.

Після того як окупанти знищили «Артемсіль», на Дрогобицькій солеварні збільшили обсяги виготовлення солі. І якщо раніше сіль постачали лише в Дрогобицький район, то зараз географія значно розширилась. До речі, на гербі Дрогобича розміщено дев’ять топок солі - як символ достатку та заможності містян.
Ключ бажання
Солеварня розташована біля церкви Святого Юрія, яка занесена до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Як нам розповіли у солеварні, а згодом підтвердили в музеї (храм є структурним підрозділом музею «Дрогобиччина»), церква побудована за виручені кошти від продажу солі. Деревину купили на Франківщині, а перед будівництвом дерево замочили у солі. Музейна працівниця розповіла про випадок, коли церкву підпалили, але вона не спалахнула синім полум’ям, а лише тліла.
Церква Святого Юрія — це пам’ятка галицької дерев’яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених, належить до числа унікальних пам’яток давньої української сакральної архітектури. Збудована в XV столітті, кілька разів перебудовувалася й остаточних архітектурних форм їй надав український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича. Дерев’яна тридільна (тризрубна), споруджена у стилі українського бароко. Правлять Службу тут лише тричі на рік: на Юрія, на Великдень та на Трійцю.

В інтер'єрі іконостас 1659 року та розписи XVII століття (іконостас на реставрації вже 4 роки, але у вересня вже має повернутись до храму). На одній з ікон зображений Святий Петро, який тримає ключ до раю. Музейниця нам вручила подібний ключ, він відмикає двері храму, і сказала, що виконує будь-яке бажання.

Здогадаєтесь, яке я забажала?