Курчатовнаш!

Щодо порушення міжнародного права, то воно нас не повинно турбувати, бо йдеться про захист людей, що розмовляють на суржику. А це, як відомо, є найвищим державним пріоритетом. Принаймні, такої філософії дотримується кремль, коли йдеться про «руський мір».

За чистим збігом обставин, у місті Курчатов генерують 2 Гігавати електроенергії, які нам аж ніяк не завадять прийдешньою зимою. А не завадять тому, що фашисто-москалі зруйнували цією весною значну частину української електрогенерації.

Навіть українське міністерство енергетики заохочувало українців запасатися дровами і прогнозувало підвищений попит на термобілизну. Але примара двох додаткових гігават, що генерує Курська АЕС є, які нам можуть подарувати ЗСУ, мабуть, добряче налякала когось і у цьому міністерстві. Тому прогнози міністерства щодо найближчої зими стали більш оптимістичними.
Щодо встановлення контролю ЗСУ над Курською АЕС, є ще чималий шмат роботи. Спочатку слід взяти під контроль місто Рильск. Це нескладно, бо дорога до нього йде вздовж річки Сейм. Мости через цю ділянку річки вже виведені з ладу. Тому фашисто-москальські сили не зможуть надати Рильську суттєву допомогу.

Місто Рильск знаходиться на автодорозі Е38, по якій через 70 км якраз і знаходиться суржикове місто Курчатов.

Наступний значний населений пункт після Рильська по дорозі до Курчатова є Льгів. (Майже Львів, але трохи менший — там мешкає лише 20 тисяч городян.) Від Льгова до Курчатова лише 30 км. В разі встановлення контролю над населеним пунктом Льгів, російський уряд не зможе більше ігнорувати встановлення українського контролю над Курчатовим та АЕС і змушений буде перекинути значні сили з України до Курчатова. Тоді наступ російських збройних сил на Донбасі припиниться.

Метою російського наступу на Донбасі є не вихід на кордони Донецької області, як про це оголосив кремль, а захоплення Юзівської газоносної площі, що розкинулася між Краматорськом на Донеччині та Ізюмом на Харківщині.

Це найбільша газоносна площа України на суходолі. Там поклади газу становлять 4 трильйони кубів. За поточними цінами у Європі (430 доларів за 1000 м3) — це дорівнює 1 трильйону 700 мільярдам доларів.

Для порівняння, прямі витрати росії на війну з Україною перевалили за 200 мільярдів доларів. Щоправда, загальні витрати та втрати становлять суму у багато разів більшу.

Ця сума у 200 мільярдів становить лише 12% від вартості газу на Юзівській площі. Тож якщо фашисто-москальській армії вдасться захопити Юзівське родовище, то вона легко покриє витрати на війну.

Але навіть не Юзівська газоносна площа є метою війни. Поклади газу на південному узбережжі Криму становлять між 4 та 13 трильйонами кубів.

Навіть за поміркованою оцінкою, 8 трильйонів кубів — це у 2 рази більше, ніж на Юзівській газоносній площі. Відповідно, і ціна цього газу становить 3 трильйони 400 мільярдів доларів, що у 17 разів перекриває безпосередні витрати росії на цю війну.

Отже, звільнення кримських газоносних площ та утримання Юзівської газоносної площі ЗСУ і буде справжньою смертю для кремлівського Кощія Безсмертного.

Тому, що тоді вже ніякі інші загарбані корисні копалини не зможуть покрити військових витрат росії.

Донбаське вугілля нічого не вартує у порівнянні з газом, тому, що цей вид палива приречений відійти у вічність набагато років раніше за газ. Тому російський уряд і виставив усі загарбані ним шахти на продаж у надії заробити хоча би що-небудь, щоби продовжувати війну.
Саме нафтогазова пітерська шпана розв’язала війну у 2014 році, щоби не допустити західні газовидобувні компанії до експлуатації покладів газу у Чорному морі. У 2022 році до нафтогазової шпани приєдналася частина металургійних олігархів та зернотрейдерів росії. Перші розбомбили металургійні заводи та коксохім Ахметова, а другі вкрали українське зерно з метою продати його, як своє, а також підвищити ціни на російське зерно.

Тому і експорт металургійної галузі росії, і продаж російського збіжжя за кордон конкурують з українськими виробниками.
Тому саме ці три галузі російського експорту і мають, у першу чергу, нести фінансові витрати на відновлення зруйнованої української економіки після закінчення війни.

Отже, ми усвідомлюємо, що це війна за ресурси, і у першу чергу, за газові ресурси. Але крім російського нафтогазового сектору, а також частини металургійного та зернотрейдерського, ще виробники російської зброї, а також експлуатаційники та будівельники атомних електростанцій є бенефіціарами цієї війни.

Це нещастя цілого світу, що країна-експортер нафти та газу, є водночас другим у світі експортером зброї і має боєздатні та агресивні збройні сили.

Тому, що збройні конфлікти сприяють підвищенню ціни нафти та газу і збільшують попит на зброю. А у росії є всі можливості провокувати збройні конфлікти, які підвищують ціну на її основні експортні товари.

Якщо цивілізований світ буде дивитися на ці реалії широко відкритими очима, то, можливо, йому вдасться знайти протиотруту від цього лиха.

А тим часом нашим Збройним силам слід невпинно просуватися до Курської атомної електростанції, щоби наступ на цьому напрямку змусив росію перекинути значну частину військ з України. Це і буде першим етапом виводу російських військ з нашої землі.