Якщо приватні інтереси не матимуть впливу на хід військових операцій, то наша перемога настане набагато швидше

Адже після початку російської агресії 24 лютого 2022 року було ще повні 4 дні перед тим, як кільце довкола Маріуполя затягнулося. Це сталося 1 або 2 березня 2022 року.

Курсанти початкових курсів військових академій, вивчаючи ази військових операцій, знають ще з повчань військового теоретика початку 19 століття Клаузевіца, що оточень слід уникати. Бувають надзвичайно унікальні ситуації, коли той, хто оточує, теж ризикує, розтягуючи свої війська, якщо поблизу знаходяться війська супротивника, що можуть прийти на допомогу оточеним.

Але випадок Маріуполя аж ніяк не належав до винятку з правил, бо з півдня місто було оточене ворожим флотом, на сході знаходилася маса ворожих військ, а невдовзі дві дороги на північ та захід теж відрізали сили ворога. Тобто це був типовий випадок, коли слід було якомога швидше виходити з цього небезпечного місця, щоби зберегти життя та боєздатність восьми тисяч людей, що були підпорядковані різним силовим міністерствам, але всі вони могли бути корисними захисниками на інших ділянках фронту.

Цього не сталося: значна частина захисників загинула, а решта потрапила у полон. Чому так сталося? Відповідь на це запитання ми дізнаємося вже після війни, коли буде проведене ретельне розслідування. Моя версія така, що хтось з цивільних завадив військовим прийняти правильне рішення. Підозра падає на найбагатшу людину України пана Ріната Ахметова. Саме йому належать великі металургійні комбінати Маріуполя:
«Азовсталь» та «Завод Ілліча». Ці підприємства були містоутворюючими, на яких працювало понад 40 000 людей. Звісно, втрачати ці активи на користь росіян пану Ахметову не хотілося.

Тому вплив Ахметова у владних структурах переважив військову логіку. Заводи Ахметов все одно втратив, але втратила ще й держава 8000 захисників. Як у казці «Нове вбрання короля», в нас всі чомусь вихвалюють неіснуючу глибоку стратегію захисту Маріуполя, замість того, щоби сказати: «Король то голий».

Ми згадали про Маріуполь тому, що наразі біля Авдіївки, де знаходиться інша велика власність Ахметова — Авдіївський коксохім, утворилося напівоточення і існує загроза повного оточення, як у випадку з Маріуполем. Щоправда, Авдіївка це якраз той випадок, де в разі оточення ЗСУ мають хороші шанси прорвати його через близькість позицій основних сил ЗСУ. Але мета ворога цього разу інша: відволікти якомога більше українських військ, щоби вони не могли сприяти наступу на Запорізькому та Херсонському напрямках. І до цієї мети ворог наближається завдяки напівоточенню. Бо вже саме напівоточення вимагає великої кількості тих, хто захищається.

Наразі, згідно з інформацією з відкритих джерел, наприклад, militaryland.net, відомо, що у районі Авдіївки зосереджені такі українські сили:

• 148 артилерійська бригада,
• 116 окрема механізована бригада, 47 механізована бригада,
• 53 механізована бригада,
• 110 механізована бригада,
• 31 механізована бригада,
• 59 механізована бригада,
• 142 окрема піхотна бригада,
• а також 129 бригада Тероборони.

Ці сили дев’яти бригад варто порівняти з силами головного напрямку наступу ЗСУ у Запорізькій та Херсонській областях.

Поблизу Роботиного для наступу на Мелітополь зосереджені:

• 82 окрема десантно-штурмова бригада, 71 окрема єгерська бригада,
• 46 окрема аеромобільна бригада,
• 14 бригада Нацгвардії,
• 117 механізована бригада, 118 механізована бригада, 33 механізована бригада, 3 бригада Нацгвардії,
• 65 механізована бригада, 23 механізована бригада.
• Поблизу Херсона для форсування лівого берега Дніпра зосереджені:
• 35 бригада морської піхоти,
• 36 бригада морської піхоти,
• 37 бригада морської піхоти,
• 38 бригада морської піхоти,
• 406 артилерійська бригада,
• 112 бригада протиповітряної оборони, 11 бригада Нацгвардії,
• 122 бригада Тероборони, 124 бригада Тероборони, 126 бригада Тероборони.

Ми наводимо тільки наявність військових підрозділів не менше бригади, щоби порівнювати однакові за розміром сили. Ми бачимо, що для захисту Авдіївки сконцентровано майже стільки бригад, як і на напрямках головного удару. Звісно, ми не знаємо, яке озброєння мають ці бригади, що сильно впливає на їхню боєздатність. Але якщо на головних напрямках контрнаступу сконцентровано майже стільки бригад, як для захисту маленької Авдіївки, то вона мала б мати і таке ж стратегічне значення на перехресті доріг, як і Мелітополь.

При цьому ми у жодному випадку не ставимо під сумнів раціональність дій наших генералів. Ми їм повністю довіряємо і вони вже довели, що
вміють долати потужного ворога. Ми лише хочемо бути впевненими, що впливові приватні особи, такі як Рінат Ахметов не мали жодного впливу на рішення наших генералів щодо дислокації військ. Тим читачам, хто більше цікавиться дислокацією військ, радимо завітати на сторінку militaryland.net/maps/deployment-map/, щоби ретельніше вивчити дислокацію на всій лінії зіткнення українсько-російських військ.

Чому саме південний напрямок, тобто напрямок на Крим, є головним для удару ЗСУ? Чому Крим, а не Донбас?

Тому, що Крим — це контроль над величезними покладами газу. Тому, що Крим — це контроль над західною частиною Чорного моря, де проходять шляхи експорту українського зерна та продукції металургії. Тому, що Крим був метою кремлівських грабіжників, а Донбас тільки розмінною монетою.

Потрапити у Крим можна двома шляхами: або через Джанкой або через Армянськ. У першому випадку слід звільнити Мелітополь, а у другому — Каланчак. Логіка підказує, що Каланчак звільнити простіше, бо туди загарбникам важче доставляти озброєння та боєприпаси. Але спочатку слід відтягнути основні сили ворога на захист Токмака-Мелітополя, щоби звільнення Каланчака-Армянська пройшло успішно. Крім того, успішне звільнення Мелітополя означає і звільнення Запорізької атомної електростанції, яка має вирішальне значення для стабільної роботи української енергетики.

А що ж з Донбасом? На Донбасі слід тримати оборону, поки не буде звільнено Крим. Бо в обороні можна обходитися меншою кількістю сил.
Якщо ніхто з цивільних не буде впливати на рішення генералів щодо дислокації військових підрозділів, то успішні операції на напрямках головного удару прискоряться.

Це також сприятиме повному порозумінню між президентом Зеленським та генералом Залужним. Цивільні забезпечують матеріальні ресурси і фінансування та не втручаються у проведення військових операцій. А військові обмежуються проведенням військових операцій і не втручаються у політику.

Щоби військові роздавали менше інтерв’ю, слід створити єдине інформбюро України. Тільки це інформбюро буде уповноважене
виступати з заявами щодо війни. На конкурсі «Україна має таланти» треба швидко обрати головного диктора держави з таким тембром голосу (чоловічого або жіночого), якого будуть чекати громадяни України, припавши до екранів телевізорів або смартфонів. Цей голос має не залишити жодних сумнівів у тому, що ворог буде розбитий і перемога буде за нами.

Наразі поширенням сумнівів серед наших громадян займається російська пропаганда, не шкодуючи на це ніяких коштів, як у нашому медійному просторі, так і в усьому світі.

Війна вимагає дисципліни та витримки в усьому. Доведемо це ворогові і так його здолаємо.