«Словацький Орбан»?

Зараз багато хто в Україні дивується, що у Словаччині, яка є членом НАТО і ЄС, на парламентських виборах «перемогла» проросійська партія Smer-SSD («Напрямок — Словацька со­ціал-демократія») колишнього прем’єр-міністра Роберта Фіцо. По-перше, ну як перемогла… Набрала найбільше голосів виборців — аж майже 23%. А по-друге, нічого дивного у такому відносно високому результаті партії Фіцо немає. Як слушно зауважила проєвропейська президентка Словаччини, велика приятелька України Зузана Чапу­това, підсумки виборів відображають «реальний стан словацького суспільства». А цей стан (і за часів Чехословаччини, і після її розпа­ду, і сьогодні) був і залишається не таким, як, наприклад, у сусідніх Польщі й Чехії.

Коли стали членами НАТО Польща, Чехія і Угорщина? 1999-го. А коли до Альянсу приєдналася Словаччина? Тільки 2004-го, коли до НАТО вступили, зокрема, Болгарія, Румунія і пострадянські дер­жави Балтії. Чому Словаччина так «загальмувала»? А тому, що до НАТО приймають лише демократичні держави, а щодо Словаччини в Альянсі були сумніви. Прем’єр-міністром там тричі був Владімір Мечіар (востаннє — у 1994−1998 роках), якому в Європі закидали авторитарний стиль правління, зловживання державними медіями для власної пропаганди, корупцію, непрозору приватизацію тощо. Мечіара також підозрювали у тому, що він залучив спецслужбу до викрадення сина президента Словаччини Міхала Ковача…

А от іще один словацький політик — Маріан Котлєба. За своїми поглядами — типовий неонацист. Стандартний для таких суб’єктів набір: вихваляє владу Тісо, який був союзником Гітлера, також путі­на, виступає проти циган, НАТО, США, ЄС і Заходу загалом. Котлєба був лідером антисемітської, популістської, проросійської політси­ли, яка з 2010-го стала називатися «Народна партія — Наша Сло­ваччина». Серед програмних постулатів НС — вихід Словаччини з ЄС і НАТО, боротьба з ромами, які «крадуть, ґвалтують і вбивають», і мігрантами-мусульманами… Своїх виборців Котлєба і НС знайшли: самого політика обирали главою Банськобистрицького краю, а його нацистська партія 2016-го одержала на парламентських виборах понад 8% голосів.

Отже, з різних причин (зокрема історичних, але це окрема тема) частина словаків готова голосувати за політиків, які: а) причетні до криміналу (щось знайоме, чи не так?); б) проголошують відверто антинатовські, антиєвропейські, антизахідні й пропутінські гасла. То чого ж дивуватися успіхові партії Фіцо?

Нагадаємо, 2018 року очолюваний Фіцо уряд пішов у відставку після масових протестів через убивство 27-річного журналіста-роз­слідувача Яна Кучака і його дівчини Мартіни Кушнірової. Їх знайшли застреленими у їхньому будинку, за 65 кілометрів від Братислави. Кучак, за даними ВВС, розслідував політичну корупцію на найвищо­му рівні. Зокрема, стверджував, що у Східній Словаччині бізнесме­ни, пов’язані з італійською мафією «Ндранґета», розкрадали гроші зі структурних фондів Євросоюзу. І що це злочинне угруповання з Калабрії мало зв’язки з тодішньою словацькою владою…

Фіцо додав виборцям, яким не заважає його імовірна причетність до криміналу, радикальну проросійськість і антизахідність. Як бачимо, цей отруйний коктейль «зайшов»… «На­варив» Фіцо під час виборчої кампанії багато. «Якщо Smer увійде до складу уряду, ми більше не будемо відправляти зброю і боєприпаси в Україну», казав Фіцо. А ще таке: «Наївно думати, що росія піде з Криму й колись покине територію, яку контролює в Україні»… «Війна завжди йде із Заходу, а свобода й мир завжди приходять зі Сходу… Війна в Україні почалася не вчора і не торік. Вона почалася 2014 року, коли українські нацисти й фашисти почали вбивати росіян на Донбасі й у Луганську». Як то кажуть, «Остапа понесло»…

Схоже, жертвами такої риторики Фіцо стали на виборах створе­на однодумцями Котлєби «Республіка» і політсила словацьких угор­ців «Альянс». Ці партії не подолали виборчого бар’єру… Частині їхніх виборців «словацький Орбан», на якого намагався бути схожим під час кампанії Фіцо, дуже сподобався.

За політичною традицією, що склалася у Словаччині, президент­ка Чапутова доручила сформувати уряд лідеру партії, яка одержа­ла найбільше голосів виборців. Фіцо має на це два тижні. Реальний варіант для «Напрямку» — залучити до коаліції бронзового призера кампанії, партію Hlas-SD («Голос — Соціал-демократія»), яка набра­ла на виборах 14,7%, і SNS (Словацьку національну партію, 5,62%). У такому розкладі усе залежить від лідера «Голосу», екс-прем'єра Петера Пелеґріні. Чи захоче він формувати уряд із Фіцо? Може — але не факт.

По-перше, «Голос» утворився як альтернатива «Напрямку» на лівому фланзі, така собі справжня соціал-демократія. Якщо тепер Пелеґріні піде на союз із Фіцо, це може поставити хрест на популяр­ності «Голосу» серед виборців. Мовляв, де ж ваша принциповість… А по-друге, Пелеґріні може відлякати надто радикальна (навіть для Словаччини) передвиборча риторика Фіцо. Його проросійську, ан­тинатовську й антиєвропейську позицію Пелеґріні не поділяє. Тож чи захоче так «палитися»?

Якщо Фіцо не зможе сформувати уряд, це право перейде до лідера проєвропейської партії PS («Прогресивна Словаччина», 17,96%), віце-голови Європарламенту Міхала Шимечки. PS ви­ступає, зокрема, за продовження фінансової і військової допомоги Україні. «Прогресивна Словаччина» могла би сформувати урядову коаліцію з «Голосом», партією SaS («Свобода і Солідарність», 6,32%) і KDH (Християнсько-демократичним рухом, 6,82%). Але такий, по­зитивний для України варіант, стане можливим лише в тому випад­ку, якщо Фіцо провалиться… Можливо, президентка Чапутова пе­реконає Пелеґріні не йти у коаліцію зі «словацьким Орбаном»?