Очі військових
У цьому краї мені неможливо не бути на війні, тож я на ній — задовго до того, як її усвідомили місцеві люди
Вже друге літо майже не одягаю затемнені окуляри. Бо не хочу втрачати десь по дорозі промені світла, хочу бачити все у максимальних фарбах.
Помітив, що відрізняю військових за особливою випаленістю очей. Там, навколо їх зіниць -вигоріла пустеля. Закляклі фотографії вогню накладені тисячно одна на одну.
***
Ні, все навпаки. Не того я воюю за цей край, бо люблю його. Я люблю його — за його війну. Бо саме цими лугами й полями пройшли мої окопи. Саме у цю землю я заривався заступом, втискався щокою під час прильотів, вона мене обіймала і берегла.
У цьому краї мені неможливо не бути на війні, тож я на ній — задовго до того, як її усвідомили місцеві люди. І буду ще довго, коли вже всі її перестануть помічати
