Речник Росатому, на прізвище Орбан

Це відбувається на тлі усвідомлення того, що вільний світ не повинен залежати від енергетичних ресурсів тоталітарних країн. А тоталітарні — це такі країни, де немає свободи слова, а незалежність трьох гілок влади існує тільки на папері.

Тому що тоталітарні країни рано чи пізно використовують свій вплив в енергетиці для шантажу або прямої агресії.

Якщо росія і не загрожує військовою силою Угорщині, то тільки тому, що не має з нею спільного кордону.

Є одна галузь в енергетиці, де неможливо швидко позбавитися залежності від росії, навіть як дуже цього захотіти. Це генерація електроенергії ядерними енергоблоками російського виробництва. Серед європейських країн залежать від російських ядерних реакторів Болгарія, Чехія, Словаччина та Угорщина. В Україні всі 13,8 мегават потужностей виробляється на реакторах російського виробництва. Фінляндія має 2 російські реактори загальною потужністю 1 гігават. Але Фінляндія має і 3 реактори західного виробництва, то ж її залежність від росії є незначною.

Коли реактори вже збудовані і запущені в експлуатацію, то виробник такої електроенергії стає залежним від росії в багатьох аспектах.

По перше, — це постачання ядерного палива, по-друге, — це вивіз на зберігання ядерних відходів, що є недешевим з самого початку та з часом стає ще дорожчим процесом. По-третє, — це технічне обслуговування реакторів.

Заміна російських постачань ядерного палива на західні, зокрема ті, що виробляє компанія Westinghouse, є можливою, хоча і технічно непростою справою. Україна її успішно започаткувала. Для збереження відходів українських атомних станцій теж знайшли місце у чорнобильській зоні. Ці дії України зменшують доходи Росатому, який заробляє на обслуговуванні реакторів за межами росії 9 мільярдів доларів щороку.

Угорщина ніколи не замислювалася про зменшення своєї залежності від росії у галузі електрогенерації. Її чотири атомних енергоблоки потужністю 2 гігавати у дунайському містечку Пакш, як з постачання палива, так і зберігання відходів, повністю залежні від росії. Технічне обслуговування теж повністю від неї залежне. Більше того, розпочавши минулого року будівництво ще двох російських реакторів у Пакші, Угорщина ставить себе у ще більшу залежність від тоталітарної росії. Тому, що частка всіє виробленої в Угорщині електроенергії на російських енергоблоках вже становить майже 50%, а після введення в експлуатацію двох нових блоків потужністю 2,4 гігавата, ця залежність значно зросте. За таких обставин немає значення, яке прізвище в глави уряду Угорщини. Він все одно приречений бути заручником Росатому і російського уряду. Але не тільки угорський уряд несе відповідальність за цю залежність. Найбільшим винуватцем є французька компанія Areva, що опікувалася будівництвом третього реактора у фінському місті Олкілуото. Початкова ціна проєкту зросла з трьох мільярдів євро до цілих одинадцяти, а термін введення в експлуатацію розтягнувся на 16 років замість чотирьох. Отже, до західного консорціуму Areva-Siemens довіри менше, ніж до Росатому.

На щастя, на європейському ринку атомних реакторів є наразі більше гравців, ніж у попередні десятиліття: це і південнокорейська компанія, і канадська, і японо-американська. Польський уряд, що планує будівництво власних атомних станцій, хоче збудувати три реактори з Westinghouse. В той самий час приватні польські компанії планують будівництво південнокорейських, а також малих японських реакторів.

Всі ці плани здійснюються не за один рік. Польща планує, що на це піде не менше десяти років.

Що важливо, крім Угорщини, європейські країни не планують будівництво російських атомних електростанцій. Поточна війна показала, що росія використовує постачання енергетичних продуктів (зокрема, нафту та газ) як зброю проти європейських урядів. Тим вірогідніше, що вона буде використовувати залежність таких країн, як Угорщина, від російських ядерних реакторів, яким набагато складніше і дорожче знайти заміну, ніж нафті чи газу.

Угорський парламент майже одностайно підтримав будівництво двох російських ядерних енергоблоків у Пакші. Воно й не дивно. Кредит, який надала росія для будівництва двох енергоблоків є надзвичайно вигідним — під 4,5 відсотка річних. При тому погашення починається тільки з моменту підключення нових потужностей до мережі. Тобто будівництво 2,4 гігават потужностей нічого не буде коштувати податківцям Угорщини у найближчі роки.

Такі умови росія надає на перспективу, оскільки Угорщина буде не тільки повертати кредит, але й купувати паливо і відправляти до росії на захоронення відходи на багато десятиліть наперед. А це означає, що на багато десятиліть наперед росія матиме в Європі, бодай, одного союзника, що буде підтримувати (хоча б тільки і на словах) усі їхні агресивні війни. Якщо Європейський союз хоче уникнути збільшення таких «троянських коней» росії, якою наразі є Угорщина, він має заборонити надалі участь тоталітарних економік у критичних енергетичних проєктах та інших інвестиціях, які можуть призвести до залежності європейських країн від потенційних агресорів.

Ввести санкції проти Росатому майже неможливо, адже виробник ядерних реакторів відповідає за їхню безпеку. Ця безкарність і дозволяє Росатому захоплювати чуже майно (Запорізька АЕС), а також порушувати режим санкцій проти інших російських компаній, закуповуючи для них заборонену продукцію. Тому політична вага Росатому значно більша, ніж відносно скромний річний обсяг експортних продажів у 9 мільярдів доларів порівняно з продажами нафти у 97 мільярдів.

Співробітництво Угорщини з Росатомом почалося у 1966 році, і введення до експлуатації чотирьох реакторів відбулося між 1982 та 1987 роками. Також і у Фінляндії Росатом пустив коріння здавна: два реактори по 440 мегават були введені до експлуатації у 1977 та 1980 роках.
Термін дії реакторів і в Угорщині, і у Фінляндії весь час продовжується, так що всі реактори є працюючими. Це до того, що посіявши сьогодні, пожинати плоди доведеться через багато років, і звільнитися від цієї залежності є дуже дорогим задоволенням.

Енергетична криза, спровокована росією, ставить під сумнів тезу, що через економічне співробітництво можна змінити поведінку тоталітарних режимів. Значно безпечніше для вільних економік окреслити коло критичних інфраструктурних об’єктів, куди вхід компаніям тоталітарних країн заборонено. Будівництво ядерних енергоблоків, безперечно, має увійти до цього переліку.